Читати книгу - "Містичний вальс"

Щиро кажучи, волоссям Лана дійсно могла пишатись — і пишалась. Завжди. Довге, густе, товщиною в руку дужого чоловіка, блискуче і шовковисте, воно, крім того, дуже норовливо поводило себе на Ланиній голові — жило, можна сказати, як собі хотіло, ні з ким та ні з чим не рахуючись. Власне на голові воно було пряме, без натяку на хвильки чи кільця, зате від шиї, рішуче розпрощавшись із прямотою, волосся починало завиватись, та не як-небудь, а локонами, на заздрість іншим дівчатам та до захоплення мужчин. Лана згадала Сергійка.

Заради твого волосся можна померти.

А стриженою ти мене розлюбиш?

Ніколи в житті!

А лисою?

Кохана, ну що за питання? Я кохатиму тебе будь-якою, бо ти — це ти.

Отож. Тому краще живи — заради мене і моїх кучерів.

— Це ж який гарний зв’язок зі Світлом!

— Який що? — спам’ятавшись від спогадів, Лана поглянула на годувальницю здивовано. Та, в свою чергу, не зрозуміла питання.

— Як се? Хіба ти, доню, не для того носиш коси розпущеними? Це ж дозволено тільки чаклункам і дівкам в день весілля.

— Так, так, звісно. Я просто замислилась. Зв’язок зі Світлом, — Лана дещо із запізненням пригадала, що з давніх-давен, а деякими особами ще й до сьогодні (до якого сьогодні?) волосся, особливо жіноче, вважалося своєрідним жмутом антен, що забезпечували зв’язок із Космосом. А деякі щиро вірили, що простоволоса заміжня жінка накликує неврожай, хвороби та пошесті.

А ти заміжня, раба Божа Світлано? Дивно. І коли ти тільки встигла заміж вискочити? І, головне, за кого?

Господи, тепер я розумію, чому я маю з тобою такий гарний зв’язок. Практично ніколи не буває зайнято!

Усе залежить від оператора.

У Божому гласі Лані почувся смішок.

Щось ти, Творцю мій, сьогодні грайливий.

А ти що думаєш, раба Божа, я весь час сиджу насуплений, такий, як ото мене на іконах малюють? Вічний страждалець за грішний рід людський і вічний докір своїм виглядом тому самому роду? Нічого подібного! Я не такий! Може в мене бути просто добрий настрій? Хороша погода, янголи файно співають, в Рутенії спокій і мир…

До слова, про Рутенію. Скоро я виберусь звідси?

А Бог його знає.

За цими словами Господь відключився.

Як би там не було, а час у Рутенії плинув анітрохи не повільніше, ніж в Україні. Іноді він нагадував Лані баского, та ще й чимось сполоханого коня, який мчить, не розбираючи дороги, і несе тебе крізь хащі твого життя так швидко, що ти не встигаєш і оглядітись, не те що перепочити — і зійти не можна. Минуло три тижні відтоді, як вона потрапила в цю країну, що лежить між небом фантазій та землею дійсності, але так само, як і першого дня тут, вона була і залишалась чужинкою. Зайдою, не потрібною нікому, окрім хіба що короля. Ну, ще Ганна і Зоряна — ось і весь табір її прихильників, зате у ворогах ходила ледь не вся столиця. Командував парадом Світозар, але Лана сильно підозрювала, що більше номінально. Реально ж на чолі цієї армії стояла королева Ія, яка, хоч і не вистромляла носа зі своїх покоїв, і за двадцять днів Лана бачила її двічі, та й то мимохідь, безперечно, була в курсі того, чого це чужинка аж так уже затрималася в королівському палаці. Особиста образа — бо немає в світі сили, більш руйнівної і страшнішої за помсту жінки, якою знехтували, яку ганьблять прилюдно, — хитро змішалась в королеві з турботою про інтереси Рутенії, а також із потоптаною королівською гідністю, і від того змішування Лана щомиті чекала такого коктейлю, який рознесе на шматки і її саму, і короля навіть при внутрішньому вживанні.

Поки що королева мовчала — це було затишшя перед бурею. Усі це знали, усі чекали буревію, що нарешті винесе підступну змію-чаклунку з покоїв та серця короля. Як вона сміла, обурювалися всі, від дитинчат, які ледь почали ходити і видушувати