Читати книгу - "Робін Гуд"

і не виходь із лісу. Я певен, що цей турнір — справжня пастка. Шериф вигадав усе це заради того, щоби підступно заманути нас у неї.

— Від твоїх слів тхне боягузтвом, — спалахнув Робін, — а це мені не до вподоби. Я все одно випробую своє вміння на цьому турнірі.

Потім висловив свою думку Маленький Джон. Він запропонував переодягтись, щоб нікого з них не впізнали.

Нам одіж треба замінить, — Сказав Маленький Джон. — Строкатий плащ я натягну — І не страшний полон!

На цьому й погодилися. За допомогою ченця Тука Маріан та місіс Дейль пошили барвисті костюми і за день до відкриття ярмарку одягли загін із ста сорока чоловік так, що розбійників не можна було відрізнити від звичайних йоменів у святковому вбранні. Дорогою вони змішалися з гуртом парубків із навколишніх сіл і, весело жартуючи з повновидими дівчатами, попростували до гостинно розчинених воріт Ноттінгема.

Так і просунула ця незвичайна компанія повз варту. Хлопці Робіна, як і всі інші, невимушено реготали та голосно розмовляли, а сторожа лупила очі, марно намагаючись упізнати серед натовпу хоча б одного лісовика.

Як і колись на попередніх іграх, герольд оголосив умови змагань, і невдовзі розпочалася стрільба. Для участі в змаганнях Робін з-поміж своїх хлопців обрав п'ятеро найкращих стрільців, а решті наказав змішатися з натовпом і пильнувати за ворітьми. Серед обраних були Маленький Джон, Вілл Пурпуровий, Вілл Стютлі, Мач і Алан Дейль.

Більшість учасників уже в першому раунді показали чудові результати; особливо відзначився Гільберт Уайтхендський, який стріляв з блискучою вправністю. Інші стрільці один за одним полишали арену, нарешті боротися за право володіти стрілою з золотим наконечником лишилися тільки Гільберт та Робін.

Ще на початку турніру, коли багато уславлених стрільців виявили надзвичайну майстерність, шериф не знав, радіти йому чи сумувати: йому приємно було бачити таку успішну стрільбу, але шкода, що змагання проходять без лісовиків.

— Коли б з'явився Робін Гуд, Знайшли б ви свій кінець, — Шерифу злісно мовив хтось. А він: «Чи й не боєць…» Він не прийшов. Чи й не вояк! А ми його чекали так!

Давид із Донкастера нишком переказав почуте Робіну, і ці слова неначе ножем різонули по серцю отамана розбійників. Однак він стримав свій гнів і тільки мовчки кусав губи.

«Зажди-но, вражий сину, — подумав ватажок розбійників, — скоро побачиш, де Робін Гуд».

Тим часом змагання були в розпалі. Хлопці Робіна показували такі чудеса, що тільки й чутно було:

У натовпі волають всі І схвалюють стрільців: Ось гарний — в жовтому, І цей — у синьому — влучив. Та кращим виявився Роб — Усіх він переміг. То, може, цей червоний плащ Йому і допоміг?!

За час змагань Робін не перемовився зі своїми товаришами жодним словом. Лісовики поводились як зовсім незнайомі один одному люди. Однак на закінчення великих змагань мали бути оголошені імена лучників.

Шерифу раптом здалося, що переможцем, який завоював стрілу з золотим наконечником, був сам Робін Гуд. Тому він таємно наказав своїй кінній варті оточити місце, де вручатиметься приз. Але про цей наказ дізналися й розбійники.

Удаючи, ніби дотримується встановленого порядку, шериф закликав глядачів стати в коло і після довгих зволікань вручив переможцеві стрілу. Зволікання ці дали солдатам час оточити натовп. Робін, діставши стрілу, якось незграбно вклонився і збирався вже піти геть, коли шериф схопив його за груди і звелів сторожі заарештувати «зрадника». Та тільки-но він торкнувся Робіна, як на голову йому звалився страшенний удар; випустивши свою жертву, він відлетів на кілька кроків убік, а коли оговтався, то побачив коло себе Маленького Джона.

— А, попався, негіднику Грінліф! — вигукнув шериф і кинувся до Джона. Але тієї ж миті наскочив на інший кулак.

— Це тобі від другого покірного слуги! — спокійно мовив знайомий шерифу голос, — це був мірошниченко Мач. Від його удару шериф стрімголов покотився по землі.

Тут сутичка стала загальною, але солдати шерифа опинилися в гіршому становищі, бо їм заважав натовп цікавих, з-поміж яких вони не могли розрізнити розбійників. Тим часом