Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Чудово! — вигукував Нед Ленд.

— Смачно! — вторив йому Консель.

— Думаю, що ваш Немо не заборонить узяти на борт поклажу з кокосовими горіхами? — запитав канадець.

— Думаю, що не заборонить, — відповів я. — Але сам він не доторкнеться до них.

— Тим гірше для нього, — сказав Консель.

— Тим краще для нас, — поправив його Нед Ленд. — Нам більше залишиться!

— Хвилинку, містере Нед! — сказав я гарпунеру, що мав намір узятися за другу пальму. — Кокосові горіхи — прекрасна річ, але, перш ніж завантажувати ними човен, може, краще спершу довідатися, чи немає на острові продуктів не менш корисних? Свіжі овочі були б дуже доречні місцю в коморах «Наутілуса».

— Пан професор має рацію, — сказав Консель. — Я пропоную зберегти місце для трьох продуктів: одне для плодів, друге для овочів і третє для дичини, якою, треба сказати, і не пахне!

— Конселю, кинь журитися! — безтурботно зауважив канадець.

— Коротше, треба йти далі, — сказав я. — Але будьте напоготові! Острів, очевидно, безлюдний, а все-таки тут можуть знайтися мисливці, не настільки педантичні щодо дичини, як ми!

— Хр!.. Хр!.. — проричав Нед Ленд, виразно ляскаючи зубами.

— Е-е! Що з вами, Неде? — вигукнув Консель.

— Слово честі, — сказав канадець, — я починаю розуміти принадність людожерства!

— Неде! Неде! Що ви кажете? — крикнув Консель. — Так ви, виявляється, людожер? їй-бо, жити в одній каюті з вами небезпечно. А якщо, прокинувшись, я раптом побачу, що наполовину обгризений?

— Друже Конселю, я люблю вас, але не настільки, щоб з’їсти без особливої потреби.

— Сумніваюся в цьому! — відповідав Консель. — Давайте-но краще полювати!

Настріляємо хутчій якої-небудь дичини і наситимо цього канібала! Інакше пан професор ризикує одного чудового ранку знайти замість слуги «ріжки та ратиці»! Так, обмінюючись жартами, ступили ми у темно-зелені хащі і протягом двох годин обійшли ліс від краю до краю.

Обставини сприяли нам у пошуках їстівного. Нам зустрілося дерево — одне із найбільш корисних представників рослинного світу тропіків, що подарувало нам той дорогоцінний продукт, якого так бракувало на борту «Наутілуса».

Я маю на увазі хлібне дерево, якого чимало росте на острові Гвебороар. Особливо цінним був його безнасінний різновид, що має у малайців назву «рима».

Дерево це відрізняється від інших дерев абсолютно рівним прямим стовбуром заввишки в сорок футів. Верхівка його з великим багатопластовим листям, химерно заокруглена, наче підстрижена, ясно говорить натуралісту, що перед ним «хлібне дерево», котре так вдало акліматизувалося на Маскаренських островах. Серед густого листя висіли важкі кулясті плоди величиною в дециметр, із шорсткуватою шкірою, що схожа була на мережу шестикутників. Це корисне дерево, яким природа обдарувала країни, де немає зернового хліба, не вимагає догляду і плодоносить протягом восьми місяців на рік.

Неду Ленду добре були знайомі плоди хлібного дерева. Йому траплялося вже не раз їсти під час своїх численних подорожей, і він умів приготувати поживну страву з його м’якоті. При вигляді цих плодів у нього розігрався апетит.

— Пане, — сказав він, — я умру, якщо не покуштую цього хлібця!

— Покуштуйте, друже Нед, покуштуйте на здоров’я! Ми для того і висадилися тут, щоб усього спробувати усмак. Нумо ж!

— За мною діло не стане, — відповів канадець.

І, озброївшись лінзою, він розвів багаття з труску; сухе дерево незабаром весело затріщало. А тим часом Консель і я вибирали найспіліші плоди хлібного дерева. Деякі з них ще не цілком дозріли, і товста шкіра прикривала білу, але усе-таки волокнисту м’якоть. Однак у більшості соковиті і жовтуваті плоди, здавалося, тільки й чекали, щоб їх зірвали з гілки.

Серцевина цих плодів не містила в собі кісточок. Консель приніс їх цілу дюжину, і Нед Ленд, розрізавши плід на товсті скибки, поклав на гаряче вугілля, примовляючи:

— Ви побачите, пане, який смачний цей хліб!

— Особливо коли довго не бачиш хліба, — сказав Консель.

— Це навіть не хліб, — додав канадець, — а тістечко, що тане в роті! Вам, пане, не доводилося пробувати його?

— Не доводилося, Неде.

— Ну от, спробуйте — річ поживна. Якщо не попросите другої порції, я. більше не король гарпунерів!

Кілька хвилин перегодом зовнішня оболонка плодів зовсім обвуглилася. Зсередини проглянула біла м’якоть, схожа на хлібну м’якушку; знавці запевняють, що смаком вона нагадує артишоки.

Треба зізнатися, хліб був чудовий, і я їв його із великим задоволенням.

— На жаль, — сказав я, — навряд чи це тісто може довго зберігатися, і, по-моєму, не варто брати його як провізію на борт.

— Згляньтеся, пане! — вигукнув Нед Ленд. — Ви міркуєте як натураліст, а я дію як булочник. Конселю, припасіть, та побільше, цих плодів; на зворотному шляху ми візьмемо їх із собою.