Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Заборонена кімната 📚 - Українською

Читати книгу - "Заборонена кімната"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Заборонена кімната" автора Фред Унгер. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 78
Перейти на сторінку:
він, підморгуючи.

Похмуро розглядаю скриньку. Якщо вірити написам, то вона містить такі запаси марлі, пластирів та цілющої мазі, що їх би вистачило першій-ліпшій лікарні на цілий місяць.

— Франку, — кажу погрозливо, не знаючи, чи лаятися, чи реготати, — знущаєшся з інваліда?

— Нізащо не ризикнув би, пане адвокат. Зазирніть лишень, що там.

Відкидаю кришку — мені аж заціпило: у скриньці, дбайливо запаковані, лежать вісім пляшок мартіні.

— Трохи медикаментів, — бурмоче Франк, вдаючи байдужого.

— Дітки, — кажу розчулено, — ви збожеволіли. Вісім пляшок, квіти…

— Не думай, що все від нас, — глузує Франк. — Від мене особисто ти дістанеш не більше, як півпляшки.

— А решта від кого.

— Від Елен, Буллі, Карла, Фелікса…

— Це п'ять. А ще три?

Елен і Франк перезираються, трохи ніяковіють.

— Від Поллі… — зрештою каже Франк; вираз його пики цілком серйозний. Елен ствердно киває, але брехня надто відверта. Від Поллі мені більше нічого чекати. З учорашнього вечора їжачка не існує.

Я витягую п'ять пляшок і зачиняю скриньку.

— Решту можеш забрати собі, — кажу Франку. — Роби з ними все, що заманеться.

Франк спантеличений.

— Лексе, ти…

— Щось сталося між тобою і Поллі? — цікавиться Елен. Ні, вона теж не здатна брехати, її виказує голос.

— Анічогісінько. Крім того, що я стомився і хочу спати.

Натяк прозорий. Мені шкода, бо ж обидва вони, особливо вона, не заслужили такого, але мені все остогидло. Нічого не хочу більше слухати, ані бачити. Хочу залишитися на самоті із своїми ранами, плекати їх, насолоджуватися ними.

— Шкода, — каже Франк, — тим більше, що в Елен є для тебе цікава пропозиція.

Дивлюся на нього з недовірою.

— Що саме?

— Невеличка прогулянка.

Заперечливо махаю рукою.

— Досить з мене отих прогулянок! І хіба тобі не треба до «Едему»?

— Цього тижня я на ранковій зміні, — відповідає Елен.

— От і чудово, — кажу, — є Франкові компанія. Я ж справді дуже втомився.

Вони знову перезираються. Франк знизує плечима. Та Елен не складає зброї.

— Ти мусиш познайомитися з паном Хойслером. Я вже зателефонувала йому. Чекає на нас за півгодини.

— Хто ж він такий?

— Пан Хойслер — архітектор. Один з тих трьох, що минулої суботи були запрошені до директора міської слідчої в'язниці.

Дивлюся на неї спантеличено. Хоч і не без цікавості. Та знову згадую Поллі.

— Ні, — бурмочу, — не хочу більше цим займатися. Все це безглуздя.

Ставлю скриньку на підлогу і приношу своїх мавпочок.

— Ось… Вони здобули спокій. Те саме, чого я зараз бажаю.

— Після того, що вони вчинили з тобою нинішньої ночі, — мовить Франк, — тебе неважко зрозуміти. Але…

— Стусани ще не головне… Справа не в них.

— А в чому ж?

— Та нічого.

Елен бере мені з рук статуетку і зневажливо роздивляється її.

— Ти нічого не помічаєш?

— Ні. Що тут такого?

— Це ж — мавпи… — Вона очікувально дивиться на мене.

Немов відро крижаної води вихлюпнули на мене. З-під софи видобуваю свою склянку. Коньяк став теплим, тепер він взагалі не має ніякого смаку. Вірніше, пахне милом. З огидою відштовхую склянку. Франк скупо всміхається.

— Досі я гадав, що тебе цікавить сама справа.

— Авжеж.

— Та для тебе головне самозамилування, чи не так? Коли ж у тебе немає змоги повихвалятися, покидатися гучними словами, видати себе за чарівного хлопця, ти відразу. залазиш у шпарку.

—. Не верзи дурниць. Коли Елен якось послала тебе під три чорти, ти теж скис.

— Лише на добу. Потім зрозумів, що був неправий.

Елен ставить статуетку на стіл. Я зітхаю.

— Їдьмо, — кажу. Та зовсім не через те, що змінив свою думку. Це лише відстрочка. Треба виграти час, щоб розібратися у самому собі. Але я вже відчував з острахом, що мені доведеться-таки зважитися.


12

— О, ні! — Пан архітектор Хойслер благально і лякливо здіймає свої маленькі білі ручки. — Мій друг не телефонував до в'язниці. Це правда, можете мені вірити. Я вже неодноразово казав це панам з поліції і ладен повторити навіть під присягою.

Дивиться на нас суворо, трохи докірливо, губи тремтять. Я критично розглядаю його. Літній чоловік, сивий, привітний, витончений та ламкий, ніби порцеляновий. Помешкання в нього чистеньке, доглянуте, схоже на ляльковий будиночок, однак по всьому видно, що з грошенятами в нього скрутненько. Мабуть, давно вже безробітний. На стінах під склом розвішані виключно давні, вже пожовклі проекти та ескізи.

Хойслер перехоплює мій допитливий погляд і, мабуть, здогадується про мої думки.

— Не можу крокувати в ногу з часом, — покірливо всміхається він. — Я прихильник фундаментального, а сьогодні воно не в пошані. Треба було б перебудуватися, та для цього я надто старий. Тому живу тим, що маю.

Пропонує нам чай, ставить на стіл печиво, додає до цього півплитки шоколаду, акуратно поділеної на маленькі часточки. Я байдуже беру щось із запропонованого, Елен, замислившись, помішує чай.

— Ви певні, — питає вона, — що директор не залишав кімнати? Скажімо, хвилин

1 ... 54 55 56 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заборонена кімната», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заборонена кімната"