Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

Спровадивши нареченого, Тессі одразу помчала до Інституту метеорології.

Дівчина застала професора Ейра Літтла в своєму кабінеті. Він сидів за столом і, обхопивши голову руками, з жахом дивився на цупкий аркушик паперу, змережаний цифрами та значками. Сухі й лаконічні, вони звучали як жорстокий присуд, перекреслювали всю біографію вченого.

Прогноз виявився «помилковим», паніка, яка зчинилась у Ріо-Айр, «безпідставною». Циклон обрав собі інший шлях, просуваючись у напрямі долини ріки Атаски. У вузькій розколині поміж гір перед містечком Сан-Клей могутній потік повітря зітнеться з не менш стрімким ураганом, об'єднається з ним і рушить уздовж долини. Щойно одержане зведення підтвердило цю загрозу остаточно.

Професор цілком виразно уявляв, що буде завтра. Солідні газети стримано повідомлять про несподівану помилку Інституту метеорології, підрахують збитки мешканців містечка Сан-Клей і домовласників Ріо-Айр. Сюди, в Інститут, посунуть газетярі. Увечері якась із бульварних газеток ляпне, що професор Літтл, підкуплений нечесними бізнесменами, склав хибний прогноз навмисне, щоб викликати паніку. І марними будуть тоді спростування та виправдовування. Якщо Літтла й не розтерзає розлючена юрба потерпілих, то вчені напевне відсахнуться од нього.

Циклон мав обрушитись на Ріо-Айр. І якщо прогноз не справдився — значить, треба перекреслити все вчення про критичні точки професора Літтла, всі його мрії про можливість керувати погодою.

Коли до кабінету професора зайшла Тессі Торн, настрій у нього був дуже пригнічений. Старий одразу впізнав дівчину.

Як і годиться, ввічливо привітав її. Однак Тессі відчула, що професор їй не радий, і, збентежена цим, не могла сказати прямо, чого прийшла. Вона говорила про що завгодно, сама соромилася цього і боялася урвати розмову, бо пауза була б ще страшнішою: довелося б розпрощатись і піти.

Між іншим, Тессі похвалилась і придбанням генерала Крайна, передала розповідь Фредді про хибний прогноз. Професор враз насторожився.

— Кажете, хибний прогноз? І помилку знайшли синоптики повітряного флоту?

Розгублено моргаючи короткозорими очима, він тер пальцями лоба так, ніби хотів розвіяти якийсь сумнів.

— Міс Тессі, ви мене дуже здивували. Синоптики повітряного флоту ніколи не зможуть знайти помилки в обчисленнях нашого інституту, бо… — професор затнувся, майже з жахом глянув на гостю. — Стривайте, я, здається, починаю розуміти. Так, так… Пробачте, я мушу залишити вас на хвилинку.

Він вибіг з кабінету, а коли повернувся — на нього страшно було глянути.

— Атомна бомба… — прошепотів він розпачливо. — Вони зняли копію з моїх розрахунків і зробили атомний вибух у критичній точці!.. Міс Тессі, я розповів про можливість врятувати Ріо-Айр тільки одній людині, своєму другові дитинства. Як це жахливо!..

Тессі нічого не розуміла.

— Пане професор, поясніть, благаю, в чому справа?.. Хай навіть атомна бомба, але ж вона врятувала Ріо-Айр?

— Врятувала? — він дивився на дівчину здивовано й обурено. — Вона врятувала півтори сотні палаців, сотні дві дач, у тому числі й мою. Зате місто Сан-Клей буде знищене. А там — сорок тисяч жителів. Через три години на Сан-Клей обрушиться такий шквал, якого Монія ще не знала.

Тепер уже Тессі зрозуміла.

— Професоре, але ж ще три години! За цей час можна вивезти всіх!

— Вивезти? — криво посміхнувся Літтл. — Годину тому, одержавши беззаперечний прогноз майбутнього лиха, я звернувся до директора Інституту з проханням попередити мешканців міста Сан-Клей. Мені відмовили, бо це, бач, розбігається з попереднім прогнозом. П'ять хвилин тому я благав, переконував і, нарешті, добився того, що сигнал лиха було послано службовими лініями зв'язку. Але це вже ні до чого. Туди мусили б негайно вилетіти вертольоти, бо навіть всюдиходи навряд чи прорвуться крізь кам'яні ворота в долині ріки Атаски, коли вітер з моря пожене воду проти течії.

— Ви говорили про вертольоти?

— Так, говорив. Дещо буде зроблено. Але це не врятує становища… Даруйте, міс Тессі, я мушу туди їхати. Кожна хвилина дорога. Може, вдасться щось організувати на місці.

— Скільки їзди до Сан-Клея?

— Дві години автомашиною.

— Отже, півтори… Ну, що ж, професоре, запрошую вас бути моїм пасажиром. Я саме збиралась поїхати в ті краї. Запевняю, ми не запізнимось.

Ейр Літтл на мить завагався, потім кивнув головою на знак згоди.

Через десять хвилин на автостраду вискочила рожева спортивна машина. Переходячи з доріжки на доріжку, вона просувалася щораз ближче до лівої бровки, над якою висіли знаки «100–250». Тут дозволялось їхати з максимальною швидкістю.

Міцно стиснувши щелепи, Тессі пильно дивилася вперед, туди, де на обрії вже з'явилася темна погрозлива смужка.

А стрілка спідометра все повзла й повзла вгору. Дійшла до 250. Зупинилась.

Це був максимум, якого пощастило добитися від рожевої красуні «Ластівки».

Надвечір дванадцятого дня Першого місяця 16 року Атомної ери автострадою в напрямі Дайлерстоуна неквапно сунув рефрижератор з написом на бортах: «Містер Плайв-Ау. Фрукти».

Це був гігант серед машин. Кожне з його коліс було завтовшки й заввишки з людину. Атомний двигун цього колоса міг би цілком вільно рухати корабель, а на даху фургона помістився б чималий танцювальний майданчик.

Такому велетню не загрожувало ніщо. Могутні стальні буфери, невелика швидкість і неймовірна потужність робили його схожим на якогось доісторичного панцерника, що міг просуватися через джунглі напролом, не завдаючи собі жодної шкоди.

Може, саме через це шофер, широкоплечий юнак з білявим розпатланим чубом, зовсім байдуже позирав на страшну хмару, яка сунула з правого боку напереріз автостраді.

Але чим ближче підповзала хмара, тим серйознішим ставав юнак. Нарешті, він штовхнув у бік напарника, що дрімав на широкому сидінні.

— Тедді, поглянь, яка хмара суне!

Той схопився, протер