Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

але яви мені, господине мій, звідкіля тобі є така звістка: коли від людей, я дам життя своє за тебе, коли ж сам Господь звістив тебе про це, моли Його: хай я за тебе помру. Коли ж бо залишиш мене, то де сяду й заплачу за свою втрату: чи на смітнику цьому при воротях цих, де пробуваєш, але ж і тут зачинено буде. Що маю успадкувати від маєтку твого, коли ти сам голий є? Чи це зужите рубище, що на тобі, але в ньому-бо, відходячи, покладений будеш. Даруй отож мені свою молитву, як колись Ілля Єлисею плащ, нехай розділю глибину сердечну і води життя мого й пройду в місце житла дивного аж до дому Божого; туди, куди ти хочеш відійти. Знає-бо і звір після сходу сонця збиратися і на ложах своїх лягати, але я після твого відходу не знаю, куди піду! Адже і птиця знаходить собі хоромину, і горлиця гніздо собі, де покладе пташат своїх; ти ж шість літ живеш у монастирі, і місця собі не знайшов. Де ж бо залишиш мене?"

Блаженний же князь звів лікаря, котрий плакав, і каже йому: "Не тужи, Петре, "краще вдаватися до Господа, ніж надіятися на князів", знає Господь, як зберегти всі творіння, які Сам створив, він потурбується наситити голодних, заступити бідних і спасти тих, яких напастують; буде-бо пристанище і тобі. Брати мої по плоті хай не плачуть по мені, але за себе нехай плачуть в долині плачу світу цього, хай у майбутньому блаженстві втішаться. Я ж заради життя тимчасового не потребую лікування, бо давно для всього дочасного помер. "Мертві-бо, за природою кажучи, життя не мають бачити і лікарі не воскресять", — як Ісая вигукує".

Це сказав блаженний, пішов із лікарем до печери й приготував собі місце на гріб, а до лікаря каже: "Хто із нас більше любить місце це?" Лікар же із плачем відповідає: "Знаю, що, коли захочеш, то вмолиш Господа, щоб пожив ти іще, мене ж тут поклади". Блаженний же рече до нього: "Буде тобі, як хочеш, коли так Господь захоче. В одному-бо образі чернечому хай помолимося йому". Тоді лікар, за порадою блаженного, постригся в іночий образ і пробув три місяці, день і ніч безперестанно сльози на молитві проливаючи. Відтак блаженний, утішаючи його, каже: "Брате Петре, чи хочеш, щоб узяв я тебе з собою?" Він-бо із плачем (як і раніше) відповідає: "Хочу, щоб допустив мене за тебе померти, ти ж тут залишися і молися за мене". Говорить йому блаженний: "Дерзай, брате, і готовий будь, на третій-бо день, за бажанням своїм, відійдеш від життя цього". І так Петро причастився божественних і животворящих Христових таїнств, а коли настав проречений час, ліг на ложі і віддав духа свого у руки Господу.

Після ж смерті лікаря блаженний князь Святоша був у подвизі тридцять років, не виходячи з монастиря і, досконале, святе, за йменням, життя проживши, відійшов у вічне життя до всіх святих святішого Князя смирення Ісуса. У день же відходу цього святого князя ледве не все місто Київ зійшлося, останнє цілування віддаючи і молитов його просячи з великими слізьми.

Передусім брати блаженного, Із'яслав та Володимир, довідавшись про смерть його, за ним ридма ридали. Від них Із'яслав прислав із проханням до ігумена, молячи, щоб дав йому на благословення та втіху хреста вмерлого, узголовницю й кладку, на якій творив коліноприклонення. Ігумен-бо дав йому і сказав: "За вірою своєю діставатимеш поміч од них у бажаному тобою". Він-бо узяв, у честі великій тримав оте і прислав до монастиря багато золота, щоб не дарма брати братнє знамення.

Цей Із'яслав якось люто розболівся і вже не сподівався, що житиме. Бачачи його при смерті, присіли біля нього жінка його й діти, і всі бояри. Він-бо, трохи очунявши, схилився й попросив напитися води з колодязя Печерського і, так сказавши, онімів тоді і по тому нічого більше не міг сказати. Послали-бо в Печерський монастир, узяли там води в посудину, нею омили гроба преподобного Теодосія. Дав ще ігумен волосяницю преподобного Святоші, щоб одягти брата в неї. Тоді, ще раніше, поки прийшов посланий, котрий ніс воду та волосяницю, заговорив князь Із'яслав: "Вийдіть, — каже, — скоро перед город назустріч преподобним отцям Теодосію та Миколі", — а коли посланий ввійшов із водою та волосяницею, знову закричав князь: "Микола, Микола Святоша!" Дали-бо йому пити ту воду і вдягли його у волосяницю; він-бо тоді здоровий став, і всі прославили Бога та угодників Його.

Відтоді князь Із'яслав завжди вдягав на себе ту волосяницю, коли хворів бува, і тоді одужував, відтак і в усілякій брані ту волосяницю на собі мав і так неушкоджено пробував. Якось, зогрішивши, не дерзнув узяти її на себе, і тоді вбитий був у бою, одначе спершу заповів покласти себе у ній, бо надіявся, що вона зціляє від вічних болізтей і мук.

Надіючись і ми на цього преподобного князя, знаємо в ньому певне спасіння, хай же сподобимося зцілитися під покровом молитов його від усіляких хвороб та ран тимчасових і вічних благодаттю Князя смирення, купно ж і Царя слави Господа Бога та Спаса нашого Ісуса Христа, Йому ж слава з Богом Отцем і Святим Духом нині, і завжди, і навіки віків. Амінь.

У той-таки день святого мученика Сильвана, пресвітера Газької церкви, від невірних мечем за Христа посіченого.

Місяця жовтня в 15-ий день

Пам'ять преподобного отця нашого Євтимія Нового

Цей преподобний отець наш Євтимій був спершу мирянин, людина благочестива, який чесно жив у подружжі. Зворушився-бо душею і, полюбивши Бога всім серцем, покинув світ і все, що в світі, відкинув ласку дружини і пішов у пустелю, у якій зі звірами поселився і, з бісами борючись, жив як один із стародавніх пустельників, зиму і спеку терплячи, постом і трудами плоть свою умертвляючи, безнастанними молитвами оживлюючи душу свою. І так він жив чеснотливо, що життя його ангелів здивувало, і застрашив бісівську гординю. Був же наставником інокам, учням своїм добрим учителем, як дітям батько виявився, до спасительного їх наставляючи шляху, по ньому й сам прямував літа достатні і досяг доброго пристанища, і тепер після численних трудів спочиває там, де пробувають ті, котрих прикликав до себе Господь, говорячи: "Прийдіть до мене, усі струджені та обтяжені — і я вас заспокою".

Житія цього преподобного Євтимія Нового не знайшов більше ніде, тільки в службі,