Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Посуха 📚 - Українською

Читати книгу - "Посуха"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Посуха" автора Джейн Харпер. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 77
Перейти на сторінку:
обличчя. Зуби у нього були злобно зціплені, а очі порівняно з минулим разом прояснилися.

— Ага. Я — молодший.

Фок почув у власному голосі сумну нотку. Він рушив геть.

— Ага. Маю надію, цього разу ти вшиваєшся вже назавжди, — нетвердо пішов за ним Дікон. Грубо смикнув за собою пса, і тварина дзявкнула.

— Поки що ні. Обережніше з собакою, — відповів Фок, не стишуючи кроку. Чути було, як Дікон силкується не відставати. Ступав він по нерівній землі повільно й нетвердо.

— Навіть тепер не можеш дати їй спокій? Ти, може, і молодший, але ти такий самий, як і татусь. Огидний.

Фок розвернувся.

З двору чулися два чіткі голоси. Один гучний, другий спокійніший. Дванадцятирічний Аарон, кинувши шкільну торбу на кухонний стіл, підійшов до вікна. Батько стояв, схрестивши руки, і з його обличчя було видно, що він уже ситий по горло, а Мел Дікон тицяв у нього пальцем.

— Пропало шість, — казав Дікон. — Пара овець, четверо ягнят. Кілька саме тих, яких ти минулого тижня оглядав.

— Кажу тобі, приятелю, — зітхнув Ерик Фок, — їх тут немає. Хочеш марнувати час — іди перевіряй, я не проти.

— То це просто збіг, еге ж?

— Думаю, радше натяк, що тобі час полагодити паркан. Якби мені потрібні були твої вівці, я б їх купив. Тільки кому вони такі здалися.

— Нормальні в мене вівці. Але навіщо купувати, як мо’на вкрасти? Правда ж? — мовив Дікон, підвищуючи голос. — Тобі не вперше цупити у мене.

Ерик Фок хвилю дивився на нього, а потім похитав головою, не вірячи власним вухам.

— Час тобі забиратися, Меле, — хотів був уже відвернутися він, коли Дікон грубо схопив його за плече.

— Зна’ш, вона дзвонила з Сиднея сказати, що не повернеться. Щасливий? Почуваєшся благодійником, еге ж? Умовив її здриснути?

— Я твою жіночку ні на що не умовляв, — сказав Ерик, скидаючи Мелову руку. — Як на мене, ти й сам з цим чудово впорався з твоїми вічними пиятиками й кулаками, приятелю. Дивно, що вона ще стільки витримала.

— Ага, ну ти у нас просто лицар у лискучих обладунках. Завжди готовий підставити жилетку, щоб вона мала куди поплакатися, а ти б тим часом лив їй отруту у вуха? Схилив її втекти, а заодно схилив до тебе в ліжко стрибнути, га?

Брови Ерика Фока полізли вгору. Він розреготався, щиро здивований.

— Меле, не хвилюйся, я не взував твою жіночку.

— Брехня.

— Ні, приятелю, це зовсім не брехня. Це правда. О’кей, вона справді заходила випити чашку чаю і поплакатися, коли вже не могла терпіти. Хотіла відпочити від тебе. Але це і все. Вона була мила, але — не ображайся — пиячила майже так само, як і ти. Може, якби ти більше дбав про свій дім — про овець, про власну дружину, вони б від тебе не розбігалися до біса. Якщо чесно, я не маю часу ні на тебе, ні на твою жіночку, — похитав головою Ерик Фок. — Я більше хвилююся за твою доньку.

Кулак Мела Дікона вилетів, як пес із псарні, й поцілив рівно над лівим оком. Заточившись, Ерик упав навзнак, гучно приклавшись черепом об землю.

Аарон з криком вибіг надвір і схилився над батьком, який затуманеним поглядом дивився в небо. З розбитої голови цебеніла кров. Почувши, як Дікон регоче, Аарон стрибнув на нього, врізавшись у груди. Дікон був змушений на крок відступити, але такий кремезний чоловік легко встояв на ногах. За мить Дікон уже схопив Аарона вище ліктя залізною хваткою, аж прищемив шкіру, а тоді, викрутивши йому руку, підтягнув хлопця ближче до себе.

— Слухай сюди. Коли твій старий нарешті зможе встати, перекажи йому, що це ще квіточки порівняно з тим, що я зроблю, якщо хтось із вас полізе до того, що належить мені.

Штовхнувши Аарона на землю, він розвернувся й широким кроком пішов через двір, насвистуючи крізь зуби.

— Зна’ш, а він мене благав, — сказав Дікон. — Твій татусь. Після того, що ти зробив з Еллі. Припхався до мене. Навіть не намагався переконати, що ти цього не робив. Що не міг цьо’о зробити. І близько. Просто хтів, щоб я сказав усім у місті відчепитися, поки поліція не розбереться. Та в сраці я ’го мав.

Глибоко вдихнувши, Фок примусив себе розвернутися й рушити геть.

— Ти сам знав, так? — полетіли йому навздогін Діконові слова. — Він думав на тебе. Твій рідний татусь. Звісно, ти знав. Жахливо, мабуть, коли рідний батько такої низької про тебе думки.

Фок завмер. Слів уже майже неможливо було розрізнити. «Не зупиняйся», — наказав він собі, але натомість озирнувся. Кутики Діконових вуст загнулися вгору.

— Що таке? — гукнув Дікон. — Ті’ки не кажи, що він купився на ту бридню, яку ви зліпили разом з малим Гедлером. Хай яким блазнем і боягузом був твій татусь, але він був недурний. Тобі взагалі вдалося з ним помиритися? Чи він до самої смерті думав на тебе?

Фок не відповів.

— Я так і гадав, — вишкірився Дікон.

Ні, кортіло закричати Фоку, вони так і не помирилися. Він зробив до старого великий крок, але потім фізичним зусиллям змусив себе розвернутися й піти геть. Крок по кроку, петляючи між давно забутих надгробків. Йому в спину реготав Мел Дікон, стоячи обома ногами на могилі власної доньки.

Розділ двадцять дев'ятий

Далеко в полі гримнув постріл і полетів луною, збурюючи гаряче повітря. Не встигла запасти тиша, як бахнув наступний. Фок завмер перед входом на ферму Гретчен, і рука його застигла на півдорозі, так і не захряснувши дверцят машини.

В уяві зринув вимитий коридор у Гедлерів, килим у плямах. Фок уявив біляву жінку, яка лежить, спливаючи кров’ю, у траві, тільки цього разу то не Карен, а Гретчен.

Прогримів ще один постріл, і Фок помчав через поле в тому напрямку. Біг на звук, але той розкочувався по твердій землі, заважаючи зорієнтуватися. Фок божевільним поглядом обдивлявся обрій, від сліпучого сонця сльозилися очі, куди не глянь — нічого не видно.

Нарешті він побачив її: шорти кольору хакі й жовта сорочка майже зливалися з випаленими сонцем полями. Фок став як стій, відчувши полегшення, на зміну якому прийшло зніяковіння. Озирнувшись, Гретчен якусь мить дивилася на нього, а потім, закинувши рушницю на плече, помахала йому. Фок тільки й сподівався, що вона не бачила, як він біг. Вона рушила полем до нього.

— Гей, а ти швидко приїхав, — гукнула вона. На шиї в неї висіли рожеві навушники.

— Маю надію, ти не проти, —

1 ... 54 55 56 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Посуха», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Посуха"