Читати книгу - "Українське письменство"

Втім, підводити підсумки, складати загальну характеристику дореволюційній порі в розвитку жанру — ще рано. Шлях Пилипенка і його товаришів-спільників (як Годованець)[557] тільки намітився. На сторінках «Плуга» з’являються все нові спроби, нові зразки апологічного роду[558].

Отже, поставивши тут крапку, підіб’ємо підсумки більш як столітнього його життя й розвитку на українському ґрунті.

З’являється байка, українською мовою писана, в перші роки дворянської нашої літератури, літератури двомовної російсько-української, користуючись тим, що тогочасна літературна теорія, зачисляючи її до творів невисокого мовного добору, дозволяє користатися «простим діалектом». Перші вже байкарі (Білецький-Носенко, Гулак-Артемовський) намагаються дати своїм писанням місцевий колорит, запровадивши побутові аксесуари, націоналізувати героїв; вони ж спрямовують байку і в бік сатири, нападаючи не так на систему соціально-політичну, якої опорою були, а на її надмірності й зловживання. Після кількох більш-менш удатних спроб українська байка досягає своєї вершини в творчості Євгена Гребінки, що й завертає цей перший етап її розвитку. Після Гребінки байка переходить в руки другорядних поетів, провінціальних любителів Крилова, що ніякими ні ідейними, ні стилістичними завданнями себе не турбують. Серед них тільки один стає помітний завдяки своєму віршовому хистові — молодий Л. Глібов. Такий другий етап в еволюції жанру. Нарешті, з 60—70-х рр. з виступом на сцену різночинної інтеліґенції, буржуазної своїми поглядами та психікою, з наміченням практичних для української ідеї виходів, з інтересом до питань педагогіки, школи й популярної літератури яскраво виявляється намагання зробити байку родом дитячої лектури. Намагання це характерне для багатьох авторів, але найбільші здобутки на цьому полі має Глібов (дідусь Кенир) наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. Нове прямування приводить до ослаблення сатиричних моментів, ідеологічне спрямування байки потрапляє на стежки традиційної моралі, на loci communes педагогічної літератури. Байка намагається брати оповідною жвавістю, фабульними деталями і, перетворюючись у новелку для дітей, стає на межі жанрового розпаду. Кілька виїмків (Ріленко, Самійленко) загальної картини, розуміється, не зміняють. Четвертий етап в історії жанру — це нова, пореволюційна байка, спроба застосувати стару і, втім, дуже еластичну форму, до потреб революційної сатири. Вона виростає уже на новій соціальній базі, утвореній Жовтнем, скерована в бік боротьби за революційну платформу і, розвиваючись під керунком нових соціально-політичних ідей, свідомо ставить питання про ідейну та формальну свою реорганізацію, про зламання старого канону.

Всі ці наші висновки, розуміється, мають лише провізорний характер. Можливо, з нашого поля зору випали деякі імена, тенденції, поодинокі факти. Можливо, притягнені до уваги й досліду, вони дадуть змогу впровадити корективи, виповнити прогалини, доповнити або й змінити де в чім подану тут картину. В наших умовах цілковитої нерозробленості багатьох важливих питань, не позбавлені певного значення й перші недосконалі історично-літературні «намітки».

1931

Павло Павлович Білецький-Носенко народився 16.VIII.1774; походив з козацького старшинського роду і служив спочатку у війську. Р. 1794-го брав участь у військових операціях проти Польщі. Вийшовши в відставку з ранґою капітана, оселився в Прилуках. Служив у суді; потім став за штатного смотрителя Прилуцької повітової школи. Після реформи школи на трикласову був її почесним смотрителем, мав приватний пансіон, де викладав сам давні і нові мови, історію, географію, математику, риторику і поезію, навіть «съемку планов» і фортифікацію. Першою літературною його працею М. І. Петров уважає переклад французького роману Авґ. Ла Фонтена «Семейство фон Гальден» (рос. мовою). Літературна діяльність Білецького-Носенка була дуже розмаїта: він писав історичні романи, байки, балади, історично-літературні розвідки, сільськогосподарські та економічні трактати, популярні роботи з медицини і т. д. До української літературної роботи ставився спочатку неґативно, але потім захопився «духом малороссиянизма», «когда увидел на западе и юго-западе движение всех славянских племен возродить свою письменность». Умер 1856 р.

Література про П. П. Білецького-Носенка незначна. Головним джерелом все ще є стаття М. І. Петрова в його «Очерках укр. литературы XIX столетия». Деякі відомості про нього можна знайти в стороженківському