Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн 📚 - Українською

Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відлуння тиші" автора Анна Ліє Кейн. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 63
Перейти на сторінку:
Розділ 29

Приємна м'якість під спиною і навколишня тиша ніяк не в'язалися з подіями, що відбувалися секунду назад.

Цікаво, мене все-таки розчавило каменем? Невже зараз я зустрінусь зі Святою Тасинією? І як я дивитимусь їй у вічі після того, як зреклася віри?

Такі думки крутилися в голові, поки я повільно приходила до тями. Розплющила очі, щоб зрозуміти в якому зі світів я все ж знаходжуся, і побачила над собою знайому світлу стелю. За великими вікнами хилилось до заходу сонце, гойдалися не вітру дерева на тлі безхмарного неба.

- Прокинулися? - приємний жіночий голос пролунав зовсім поряд. Я сіпнулася, бажаючи побачити ту, що заговорила зі мною. Встигла злякатися, що це хтось із помічниць Емеріка, але на мене дивилася незнайомка. Її русяве волосся було зібране у хвіст, а яскраво-зелені, майже демонічні, очі нагадали мені про дівчинку, яка передала мені скляну кульку.

- Не так швидко, Гвенето, - злякалася дівчина. Вона підійшла ближче і доторкнулася долонею до мого чола. Від її пальців до мене потяглася тепла м'яка енергія. Значить, вона цілителька. - Мене звуть Елері ат Рогад. Як ви себе почуваєте?

Почувши це прізвище, я остаточно переконалася, хто знаходиться переді мною. Дружина Дорайна, одного з найнебезпечніших демонів Ізаріди. Від цього усвідомлення навіть розгубилася і не знайшла, що сказати. Елері застосувала ще одне заклинання, уважно оглянула мене і знову заговорила:

- З вашою ногою все добре, скоро зможете самостійно ходити. На руку я наклала загоювальне і знеболювальне заклинання, нею можете користуватися, але дуже акуратно. Не підіймайте нічого важкого та не робіть різких рухів. І, прошу вас, не перевіряйте чи боляче вивернути її трохи сильніше, чи ні.

- Як ви тут опинилися? - єдине, що змогла запитати після того, як дівчина відійшла від мене на крок. Вона посміхнулася куточками губ:

- Міст полагодили. Як тільки ті сектанти напали на Загіра, він одразу сповістив Дорайна. Вони мають якийсь свій канал зв'язку, який навіть від Міністерства Підглядань приховали, - останню фразу Елері повідомила мені пошепки, ніби це секрет, а потім підморгнула. Я розгубилася ще більше, але в повне здивування мене ввів золотий браслет, який раптом хитнув хвостиком, влаштовуючись зручніше на зап'ясті. Оглянувши змію, яка туго обхопила мою руку, ніби збиралася залишитися на ній назавжди, я знову обернулася до цілительки:

- Довго я була непритомна?

- У вас енергетичне виснаження, - важко зітхнула Елері, хоч я знала, що від такого не вмирають. - Майже чотири години довелося витратити на відновлення.

- А Локайн? - схаменулась я і різко сіла.

- Не так швидко! - суворо нагадала Елері, але укладати мене назад не стала. Навпаки відійшла і взяла біля стіни милицю, яку простягла мені:

- З хлопчиком усе гаразд. Він зовні, з батьками. І він дуже чекав вашого пробудження. Ходімо, я допоможу вам.

Елері підтримувала мене під ліву руку, а правою я спиралася на милицю, намагаючись йти рівно і менше наступати на поранену ногу.

- Ваша дочка допомогла мені з розгадкою секрету цього будинку, - сказала я тихо. Елері зацікавлено схилила голову, дивлячись мені у вічі. - Вона ніби знала, що кулька може стати в пригоді.

- Чим старша вона стає, тим більше мене дивує, - посміхнулася дівчина, але я помітила приховану тривогу у її погляді. - Має майже відьомську інтуїцію.

Я б погодилася з цим твердженням, згадавши як наполегливо дівчинка простягала мені кульку, як дулася і червоніла, прагнучи будь-що домогтися свого. Але було одне "але", у демонів не народжуються відьми. Відьомська магія – виключно людська прерогатива. Ні демони, ні напівкровки використовувати її не можуть.

На подвір'ї виявилося несподівано багато людей та демонів.

Насамперед я знайшла поглядом Локайна і з полегшенням переконалася в тому, що хлопчик не постраждав. Він стояв біля Серапіни, яка міцно тримала його за руку, і... щось розповідав їй і демонам, які стояли поруч. Бачити постійно мовчазного, зляканого та розгубленого хлопчика таким живим і спокійним виявилося настільки радісно, ​​що я не змогла стримати посмішки.

Лише за хвилину я розглянула, що друга рука Серапіни перебинтована. Ілліор стояв неподалік і розмовляв з темноволосим демоном, на грудях якого висів знак головного прокурора. На щоці Ілліора виднівся значний синець, до якого ще не встигли дістатися цілителі.

Я нишпорила по двору поглядом, неусвідомлено вишукуючи ще одне обличчя. І невдовзі знайшла. Наші очі зіткнулися і моє серце пропустило удар. Брова над правим оком Загіра була розсічена, розбита губа, але в цілому він здавався неушкодженим. Побачивши мене, він посміхнувся і ступив назустріч. Помітивши його рух, стрепенувся та обернувся Локайн.

- Гвен! - вигукнув хлопчик і, висмикнувши руку з маминої долоні, побіг до мене. Я завмерла, стежачи за його наближенням. На подвір'ї стало набагато тихіше, і слова Локайна пролунали дуже голосно і виразно: - Дякую вам! Ви мене врятували!

Сказавши це, дитина підбігла до мене та обняла. Спочатку я ошелешено завмерла, не знаючи, що мені робити, а потім ніяково обійняла малого демона у відповідь. Не розчіпляючи рук, він закинув голову і почав тараторити:

- Той хлопчик показав мені, що треба мовчати. Його вбили тут, і він залишився в будинку. Він теж боявся тієї примари, він не міг нічого мені пояснити! А страшний дядько сказав мені, що вб'є маму з татом, якщо я хоч щось їм скажу. Мені було так страшно!

Слухаючи плутану промову Локайна, я могла лише кивати. Сама не уявляла, в якому страху жив хлопчик. Лише під кінець, я змогла легенько потріпати дитину по волоссю. Після цього він широко посміхнувся, ніби з його плечей нарешті спав важкий тягар, ще раз притиснувся до мене і відійшов.

- Я навіть не знаю як вам віддячити, - тихо сказала Серапіна, знову беручи сина за руку. У її погляді було стільки вдячності, що я зніяковіла:

- Не варто, я робила те, що зробив би будь-хто на моєму місці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 55 56 57 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"