Читати книгу - "Кувала Зозуля, Джоан Роулінг"

— Звісно, якщо вона — тітка Рошель, то може мати й інше прізвище, так? — відзначила Робін, застібаючи тренч і готуючись іти.

Страйк утомлено погодився. Він, щойно увійшов, просто впав на продавлений диван у приймальні — Робін не бачила, щоб він так робив раніше. Його обличчя кривилося від болю.

— Що з вами?

— Все нормально. З «Тимчасових рішень» не дзвонили?

— Ні,— відповіла Робін, затягуючи пояс.— Може, повірили, що я дійсно Аннабель? Я старалася говорити з австралійським акцентом.

Страйк усміхнувся. Робін згорнула проміжний звіт, який читала, чекаючи на Страйкове повернення, акуратно поставила його назад на полицю, побажала Страйкові на добраніч і лишила сидіти на дивані. Ноутбук лежав на потертій диванній подушці поруч.

Коли кроки Робін стихли, Страйк простягнув довгу руку і замкнув скляні двері; а тоді порушив власне правило не курити в офісі в будні. Затиснувши цигарку в зубах, він закасав холошу штанів і розпустив кріплення, на яких протез тримався на стегні. Потім зняв з кукси гелеву прокладку й оглянув кінець ампутованої гомілки.

Він мав щодня оглядати поверхню шкіри на предмет подразнень і тепер бачив, що рубцева тканина запалена і гаряча на дотик. У Шарлотти в шафці у ванній кімнаті було чимало кремів і присипок саме для цієї ділянки тіла, яка нині піддавалася навантаженням, для яких створена не була.

Може, Шарлотта закинула присипку і пом’якшувальну емульсію в котрусь із нерозпакованих коробок? Але Страйк не мав сили підвестися і пошукати, і протез надягнути не був готовий, тож просто сидів на дивані й курив. Порожня холоша штанів звисала до підлоги, а він глибоко замислився.

Думки його блукали. Він думав про родини, про імена, про те, в чому його дитинство і дитинство Джона Бристоу, на перший погляд такі відмінні, були подібні. У родинній історії Страйка теж були примарні постаті: скажімо, перший материн чоловік, про якого вона рідко згадувала, тільки казала, що ненавидить шлюб від першої спроби. Тітка Джоан, чия пам’ять була дуже чіпка там, де Леда ледь пригадувала події, розповіла, що вісімнадцятирічна Леда знудилася чоловіком за якісь два тижні; що єдиним мотивом, який змусив її вийти заміж за Страйка-старшого (за словами тітки Джоан, він приїхав до Сент-Моса на ярмарок), була нова сукня та ще можливість змінити прізвище.

Звісно ж, своєму незвичному шлюбному імені Леда була вірніша, ніж будь-кому з чоловіків. Вона передала його синові, який знати не знав того, хто носив це прізвище до нього і пішов задовго до його народження.

Страйк задумливо курив, поки денне світло в офісі не стало м’яким і тьмяним. Тоді він нарешті змусив себе підвестися і, тримаючись за клямку дверей і за край стіни за дверима, вистрибав назовні й зазирнув у коробки, складені на сходах біля офісу. На дні однієї він виявив продукцію дерматологічної індустрії, створену для полегшення печіння й свербежу кукси, і заходився залагоджувати шкоду, первісно завдану довгою прогулянкою Лондоном із солдатським мішком за спиною.

Було світліше, ніж о восьмій годині два тижні тому; день ще не згас, коли Страйк сидів — удруге за два дні — у «Вонг-Кеї», високому китайському ресторані з білим фасадом, що дивився на центр гральних автоматів під назвою «Грай і вигравай». Знову приєднувати до кукси штучну ногу було дуже боляче, і ще гірше — пішки йти до Чаринг-Кросс-роуд, але Страйк не захотів брати сірі металеві милиці, які теж знайшлися у коробці й залишилися з часів, коли його щойно випустили зі шпиталю Селлі-Оук.

Однією рукою поїдаючи локшину по-сингапурському, Страйк вивчав ноутбук Лули Лендрі, який лежав на столі поруч з кухлем пива. Темно-рожеву кришку комп’ютера прикрашав візерунок — вишневий квіт. Страйкові не спадало на думку, що він — великий волохатий чоловік, похилений над гарненьким рожевим, виразно жіночим ноутбуком — транслює світу абсурдну картинку, але двоє офіціантів у чорних футболках шкірилися.

— Ну як, Федерико? — о пів на дев’яту спитав нездорово блідий, зі скуйовдженою чуприною парубок. Цей новоприбулий, який всівся навпроти Страйка, був у джинсах, психоделічній футболці, кедах і при шкіряній сумці, ремінець якої діагонально перетинав його груди.

— Бувало й гірше,— буркнув Страйк.— Як сам? Питимеш?

— Так, мені світле.

Страйк замовив пиво для гостя, якого звик називати Спанером (чому — вже й не пригадати). Спанер був першокласним знавцем комп’ютерів і заробляв набагато більше, ніж можна було подумати, дивлячись на його одяг.

— Я не голодний — з’їв після роботи бургер,— повідомив Спанер, зазираючи у меню.— Мабуть, супу вистачить. Суп вонтон, будь ласка,— звернувся він до офіціанта.— Феде, який у тебе цікавий ноут.

— Це не мій,— відповів Страйк.

— По роботі, так?

— Так.

Страйк розвернув комп’ютер до Спанера, який оглянув пристрій із сумішшю цікавості та зневаги, характерної для тих, хто бачить у технологіях не необхідне зло, а сенс життя.

— Мотлох,— весело виснував Спанер.— Феде, а ти де заховався? Люди вже не знають, що думати.

— Мило з їхнього боку,— озвався Страйк, набивши рота локшиною.— Але то вони дарма.

— Я позавчора був у Ніка з Ільзою, то вони тільки про тебе й балакали. Казали, ти заліг на дно. О, дяка-дяка,— зрадів він, коли принесли суп.— Авжеж, вони тобі дзвонили додому і щоразу потрапляли на автовідповідач. Ільза вважає, що ти з жінкою погиркався.

Страйкові спало на думку, що найкращий спосіб повідомити друзів про свої розірвані заручини — це через посередництво незацікавленого Спанера. Менший брат одного з найдавніших Страйкових друзів, Спанер був не дуже в курсі і, правду кажучи, не надто бажав бути в курсі довгої й болісної історії стосунків Страйка і Шарлотти. Воліючи уникнути зайвого співчуття і некрологів і не збираючись приховувати своє розставання з Шарлоттою від друзів вічно, Страйк погодився, що Ільза правильно визначила його проблему і що його друзям не варто дзвонити Шарлотті на квартиру.

— Капець,— прокоментував Спанер, а потім з характерною байдужістю до людського болю й цікавістю до технологічних складнощів поклав палець-лопатку на ноутбук.— То що з ним треба зробити?

— Поліція в ньому вже порпалася,— сказав Страйк, стишуючи голос, хоча вони зі Спанером тут єдині розмовляли не на кантонському діалекті китайської,— але мені треба перевірити.

— У поліції класні спеціалісти. Не думаю, що знайду тут щось, чого не знайшли вони.

— Можливо, вони шукали