Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

Коли перші емоції вляглися, від довгоочікуваної зустрічі, у мене з'явилося відчуття, що я не зовсім правильно зрозуміла події навколо. Все що тут відбувається може бути зовсім не тим, що здалося на перший погляд. 

Напевно я сприйняла все занадто агресивно, та ще й перекрутила у не привабливу сторону, цим самим спровокувала нові непорозуміння. Або ж присутність Северина та радість від зустрічі викликали у мене сором за свою відверто жахливу поведінку.

Щось я розпочинаю заплутуватися, вигадуючи різноманітні нісенітниці на ходу. Як виправдання поведінки рідних, їхній холодності при зустрічі. Адже я могла і просто сприйняти все не так як є насправді.

Так і причини через які я повинна обурюватися на всіх навколо. Адже я така тендітна кішечка, і мене всі повинні берегти та лелеяти, а вони великі та могутні хижаки. 

Доречі наші гості не одного виду перевертні, а тільки зараз помітила. А це вже цікаво. Що вони тут роблять?

І чому не сильно то і обурюються моїм вибрикам. А скоріше відносяться до всього що коїться з деякою поблажливістю.

Тепер ідея, що це прийшов черговий потенційний наречений на сватання, здається мені дикістю. Чи я вже настільки звикла до табунів, тих самих, потенційних наречених. Скільки їх вже було? Ой, вже й не пригадаю, щоб усіх порахувати.

І знову ж ми повернулися до моменту - а хто у всьому цьому божевіллі виненен? Та напевно уся наша божевільна сімейка, з цими перепетіями з моїми неконтрольованими викидами магії. 

А кажуть, божеволіють поодинці, і тільки вірусними захворюваннями хворіють усі разом. Так у випадку нашої веселої сімейки це правило дало відчутний збій. Адже зараз поглянувши окремо на кожного члена нашої сім'ї - починаєш вірити у наше божевілля. А якщо ще зібрати всіх разом - так взагалі у масове божевілля.

Хоч би після побаченого сьогодні тут, наші гості не сповістили відповідні служби. Адже тоді нас усіх дружно запроторять до якогось дослідницького центру.

Так, щось я відволіклася. І надто поринула у свої невеселі думки, із сумнівними перспективами для нашого сімейства. А мені ще потрібно відшукати свого коханого Барсика. 

І чому ми не обмінялися контактною інформацією? А відповідь доволі проста - у лісі вона нам абсолютно була не потрібна. Там і зв'язку то не було, і ліс нас нікуди не відпускав - однаково вертав до будинку...

Стоп!

То це що виходить? Мене ліс випровадив? Ах ви паршивці, духи лісу. От тільки попадіться мені - я вам все розповім, що про вас думаю.

Хоча я вже із самого початку зрозуміла, що цього разу, ніякі духи лісу мене не утримували при перенесенні. А чи можливе таке, що вони вже певний період часу нас обох не тримали прив'язаними до лісу? А ми просто за звичкою були у лісовому будинку. Але краще сказати, нам там просто було дуже добре, у цьому будинку був наш персональний рай.

От чому відчуття втрати таке паршиве? У мене наче вирвали половину душі, коли роз'єднали з Яром. Якби не було цього переміщення, я б і не зрозуміла наскільки він вріс мені під шкіру.

І зараз це тільки квіточки, у мені ще вирує після смак наших проведених разом днів. Справжнє розуміння втрати прийде набагато пізніше, тоді коли до мене повною мірою дійде, що він не ввійде у ці двері та не посміхнеться мені, як це робив напротязі нашого спільного проживання.

Незнаю скільки б ще часу зайняло моє самокатування, але до мого замученого мозку дійшло що мене випроваджають з вітальні.

- Северине, проведи сестру до її кімнати. Їй потрібен спокій та відпочинок, - як не дивно, говорив це не батько, а горе наречений, можливий.

- Зачекайте, - не втрималася, - а за яким таким правом ви тут розпоряджаєтеся?

Ну от справді, цікаво. Веде себе наче цар світу.

- Вибачте, Марку... - було почав виправдовуватися перед ним Северин, та чого це він?

- Нічого, Северине, твоя сестра вправі розуміти з ким вона спілкується. І це наш недогляд, що ми не представилися. Так от, ми викладачі з академії в котрій навчається ваш брат...

І почав представляти своїх супутників та себе. А тут виявляється зібрався вчений консиліум з трьох професорів академії. Вони мали придумати метод мого повернення додому, за слізними проханнями мого братика, а він між іншим, їхній один з кращих адептів.

І так, тут головне - мали придумати. Тож вийшло так що я перенеслася сама без їхньої на те допомоги.

А шкода, мала б на кого злитися і виставляти претензії, щоб перенесли мене назад. А так, я сама винна у цьому випадку виходить, і нема кому мозок виїдати кавовою ложечкою.

- І ви не збиралися перевіряти нашу магічну сумісність... - вже коли вся комічність ситуації до мене дійшла несміливо перепитала, мало що, потрібно переконатися, щоб знову не натворити справ.

На це наш гість, Марк здається, далі не запам'ятала, по-доброму посміхнувся та помахав головою.

- Ви, Лізо, чарівні, але у мене вже є кохана дівчина. І тому можете бути певні - я тут тільки за проханням вашого брата, з питання вашого перенесення в просторі. А так як все вирішилося, без нашої на те участі, ми в скорому часі вас покинемо. Відпочивайте, наберайтеся сил. І чекаємо вас невдовзі в академії, як адептів.

Упсс... Оце я вчудила.