Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Мої сімейні обставини, Анна Лерой 📚 - Українською

Читати книгу - "Мої сімейні обставини, Анна Лерой"

134
0
02.04.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мої сімейні обставини" автора Анна Лерой. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 83
Перейти на сторінку:

Я довго чекаю істерики: в грудях щось стискається і тремтить, але цього недостатньо. Напади з кожним разом все легше. А потім мене охоплює відчуття полегшення. Дивно: здавалося б, мене змусили робити те, чого я пручалася усіма силами, а я відчуваю спокій. Я перегоріла? Втомилася?

Напевно, мені легше через те, що ситуація вирішилася, нехай не на мою користь, і невідомість мене більше не мучить. Обставини трохи змінилися, тепер потрібно подумати: чи то скласти руки і чекати завтрашнього дня, то чи зібратися з силами і дати шанс хоча б Левісу зберегти те, що передано нам батьками. Зараз той самий момент, коли я змінила свій статус, але все ще перебуваю в центрі подій.

Я спокійно видихаю. Спокій — чудове відчуття. Час пливе повз, майбутні прикрощі та радості ще десь попереду, і рано навіть думати про них. У цьому стані виходить простіше дивитися на ситуацію і зовсім нескладно замкнути глибоко всередині злість і розчарування в собі, жалість до себе і дурну образу на оточення або обставини. Я роблю ще кілька глибоких вдихів і відкриваю очі.

Як неслухняну дитину, мене залишили одну в дитячих кімнатах палацу — наших з братами. У напівтемряві раннього ранку вони здаються величезними і покинутими. Скільки я тут не була? У минулі візити до Феніксу я ніколи не ночувала в палаці, так би мовити, уникала цих стін, коридорів і людей. Може, мені здавалося, що тут більше немає для мене місця? Хто знає. З розпростертими обіймами тут мене могли зустріти тільки брати.

Я повільно встаю на ноги і рухаюсь коридором. Не такий він і широкий, як я завжди вважала. У пам'яті і кімнати виглядали трохи по-іншому. Правда, чиясь господарська рука винесла звідси весь декор і деякі меблі, особливо ті, які підійшли б дорослій людині.

Незважаючи на порожнечу, це місце не покинуте, до Пташиного дзьоба йому точно далеко. На підлозі залишилися чисті смугасті килимові доріжки. Я із задоволенням знімаю взуття на підборах і йду босоніж: відчуваю під стопою нерівну поверхню — подекуди витоптаний ворс і лисини.

Стіни кімнат так само обклеєні м'якими, плюшевими на дотик шпалерами. У дитинстві я любила сидіти, притулившись до стіни щокою. Дурна звичка, але я і в цей раз притискаюся до м'якої поверхні чолом. Знайоме, приємне відчуття з дрібкою смутку заповнює мене повністю. Може статися, що це останній раз, коли я бачу ці кімнати і можу згадати своє дитинство.

Я проходжу далі, заглядаючи в дверні отвори: навчальна кімната з трьома столами і дошкою, бібліотека, ігрова з найменш улюбленими і тому забутими тут іграшками. Пилу майже не видно, хтось безумовно приходить поливати величезний фікус, який колись приніс з бабусиного саду Левіс.

Я знаходжу в своєму навчальному столі огризки кольорових олівців і забутий малюнок — страшненьке зображення хлопчика в штанях і синій кофті. Папір пом'явся і пожовк: навіть страшно уявити, скільки років пройшло зі створення цього портрета. Здається, це був мій подарунок на день народження Аміра. Я так і не подарувала його братові, посоромилася, до того ж у Левіса вже тоді малюнки виходили краще за мої.

У кімнатах братів порожньо — лише безликі меблі. Але коли я відкриваю двері до моєї колишньої кімнати, то від подиву не знаю, що й думати. Я їхала з Феніксу зі скромним багажем, більшу частину якого займали наукові книги. Звичайно, найдорожче і пам'ятне залишилося при мені. Але прості дрібниці, приємні подарунки, розважальні романи, одяг, що здався мені непрактичним, і інші речі довелося кинути. Я попрощалася з ними давним-давно, але хтось вирішив залишити все на своїх місцях.

 

 

1 ... 55 56 57 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мої сімейні обставини, Анна Лерой», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мої сімейні обставини, Анна Лерой"