Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Правда про Росію, Астольф де Кюстін 📚 - Українською

Читати книгу - "Правда про Росію, Астольф де Кюстін"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Правда про Росію" автора Астольф де Кюстін. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта / 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58
Перейти на сторінку:
його записів:

«У Росії людина не знає ні піднесених насолод культурного життя, ні повної і грубої свободи дикуна, ні незалежності й безвідповідальності варвара. Тому, хто мав нещастя народитися в цій країні, залишається тільки шукати втіхи в гордовитих мріяннях та надіях на світове панування. Такого висновку я доходжу щоразу, коли намагаюся аналізувати моральний стан жителів Росії. Росія живе і мислить, як солдат армії завойовників. А справжній солдат будь-якої країни — не громадянин, а довічний в’язень, приречений сторожити своїх товаришів у нещасті, таких же бранців, як і він...»

Окрема тема в Кюстіна — російський імператор та абсолютизм. Кілька разів він змальовує зовнішній портрет Миколи І, виокремлюючи в ньому ту чи ту психологічну домінанту (скажімо, губи його усміхаються, а очі холодні й пронизливі...). Цей портрет далекий од статики, він постійно змінюється, постаючи в тій чи тій варіації. «Він (імператор, — М. С.) весь час позує і тому ніколи не буває природним, навіть тоді, коли видається щирим. Обличчя його має потрібний вираз, але жоден із них не свідчить про сердечну доброту. Найзвичайніший — це вираз суворості; другий — не так часто — але це більше пасує йому — вираз якоїсь особливої врочистості і, нарешті, третій — вираз, створюваний його звичайним виглядом. Але й цей випадковий, оманливо люб’язний вираз не може створити належного враження, оскільки він, як і всі інші, зовсім змінюючи риси обличчя, раптом з’являється і так само зникає, не лишаючи анінайменшого сліду й анітрохи не впливаючи на новий, зовсім інший вираз. Це — швидка й повна зміна декорацій, не підготована жодним переходом, або ж маска, яку за бажанням одягають і знімають. Імператор завжди в своїй ролі, що її він виконує як великий актор...»

Кюстіна дивує звичай (схоже, взагалі властивий для російських царедворців) омонументавлювати далеких предків і топтати близьких попередників. Микола І величає Петра Великого, але рідного брата Олександра, котрий був на імператорському троні перед безпосередньо ним, або ігнорує, намагаючись не згадувати, або вміло обмовляє. Він болісно реагує на будь-яку згадку про брата. А між іншим, як довідався Кюстін, добрі й погані риси братів були цілковито протилежними; брати ніколи не мали нічого спільного між собою і ніколи не відчували симпатії один до одного.

Феномен Миколи не перестає цікавити Кюстіна, котрий уже виразно побачив, що імператор — «скорше німець, аніж росіянин» — він має в Росії уособлювати російськість. «Уявляєте, скільки зусиль коштувало йому зробитися верховним главою слов’ян!»

Роздумуючи про владу й народу Росії, француз висловлює думку: все це — справді взаємозалежне. «Я не знаю, чи характер російського народу створив таких владарів, чи ж такі владарі виробили характер російського народу... Але мені здається, що тут у наявності обопільний вплив. Ніде, крім Росії, не міг би виникнути такий державний устрій, але й російський народ не став би таким, яким він є, якби він жив за іншого державного устрою».

Автор книги переконаний, що за своєю природою слов’яни набагато кращі, аніж це можна спостерігати в Росії. Вони й кмітливіші, й співчутливіші, й мистецьки обдарованіші, й доброзичливіші. А тут — люди, вимуштрувані тупим і жорстоким самовладдям, — фальшиві, деспотичні, страхітливі для Європи істоти. Скільки часу може забрати процес творення з цієї сірої та безликої маси нормальних з погляду європейських стандартів людей? Задумавшися над цим запитанням, Кюстін пише: якщо росіянами керуватимуть освічені монархи, справжні друзі прогресу, то десь тільки років аж через сто п’ятдесят це може статися.

Від нього повсюдно в Росії вимагають, щоб він висловився про те, чим відрізняється життя у Франції від життя в Росії. І щоразу сподіваються, що він засипле компліментами Росію. Кюстін або відповідає ухильно, або відбувається жартами, або ж інколи навіть висловлюється гостро, чим шокує слухачів. Але набагато гостріше те звучить уже в його книжці. Там це нагадує точні постріли в ціль.

Ось іще деякі з його висновків.

«У Франції кожен може досягнути всього, користуючись ораторською трибуною, в Росії — обертаючися при дворі. Найнікчемніший, якщо він зуміє сподобатися царю, завтра ж може стати першим у країні. Милість земного божества є тут надійною приманкою, що змушує честолюбців виробляти чудеса, точнісінько так, як у нас приводить до дивовижних метаморфоз жадоба популярності. У Петербурзі з цією метою стаєш ницим лестуном, у Парижі — великим оратором. Яким талантом спостережливості мали володіти російські царедворці, для того, щоб відкрити спосіб сподобатися цареві, прогулюючись узимку вулицями Петербурга в самому мундирі, без шинелі. Ці геройські лестощі, звернені безпосередньо до клімату й опосередковано до царя, коштували вже життя багатьом честолюбцям. Як легко в цій країні потрапити в немилість, якщо для того, Щоб сподобатися, доводиться вдаватися до таких засобів...»

Кюстін неоднораз зізнається: його переслідує відчуття несправжності того, що йому експонують у Росії. Мовби все те є, а воднораз і його нема.

«У росіян є тільки назви всього, але нічого немає в дійсності. Росія — країна фасадів. Прочитайте етикетки — у них є цивілізація, суспільство, література, театр, мистецтво, наука, а насправді у них немає навіть лікарів. Тільки-но захворієш, нападе лихоманка, і доводиться самому себе лікувати або запрошувати лікаря-іноземця. Якщо ж ви випадково погукаєте російського лікаря, що живе неподалік, то можете вже наперед вважати себе мерцем. Російська медицина ще не виросла з пелюшок. Я з цікавістю читав би секретні мемуари придворного лікаря в Росії, але я побоявся б довірити йому своє лікування. Ці люди — значно вдатніші мемуаристи, ніж лікарі. І в результаті, якщо ви захворієте, потрапивши до цього квазіцивілізованого народу, то для вас найкраще вважати, що ви опинилися серед дикунів, і віддатися на волю природи...»

Ще одна характерна цитата.

«Я не засуджую росіян за те, які вони є, але я засуджую в них претензії видаватися тими самими, що й ми. Вони ще зовсім некультурні. Це не позбавляло б їх надії стати такими, якби вони не були поглинуті бажанням по-мавп’ячи наслідувати інші нації, висміюючи в той же час, як мавпи, тих, кого вони наслідують. Мимоволі спадає на думку, що ці люди втрачені для первісного стану і не придатні для цивілізації.»

Над цим суспільством ширяє примара страху. Саме ним Кюстін пояснює чи не всі ті аномалії, які йому довелося тут спостерігати. Він впливає і на саму національну природу людей і на їхнє суспільне буття.

«У Росії страх заміняє, точніше сказати, паралізує думку, Коли почуття страху панує безперешкодно, воно здатне створити лише видимість цивілізації. Що б там не казали короткозорі

1 ... 57 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правда про Росію, Астольф де Кюстін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Правда про Росію, Астольф де Кюстін"