Читати книгу - "Правда про Росію, Астольф де Кюстін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«У Росії людина не знає ні піднесених насолод культурного життя, ні повної і грубої свободи дикуна, ні незалежності й безвідповідальності варвара. Тому, хто мав нещастя народитися в цій країні, залишається тільки шукати втіхи в гордовитих мріяннях та надіях на світове панування. Такого висновку я доходжу щоразу, коли намагаюся аналізувати моральний стан жителів Росії. Росія живе і мислить, як солдат армії завойовників. А справжній солдат будь-якої країни — не громадянин, а довічний в’язень, приречений сторожити своїх товаришів у нещасті, таких же бранців, як і він...»
Окрема тема в Кюстіна — російський імператор та абсолютизм. Кілька разів він змальовує зовнішній портрет Миколи І, виокремлюючи в ньому ту чи ту психологічну домінанту (скажімо, губи його усміхаються, а очі холодні й пронизливі...). Цей портрет далекий од статики, він постійно змінюється, постаючи в тій чи тій варіації. «Він (імператор, — М. С.) весь час позує і тому ніколи не буває природним, навіть тоді, коли видається щирим. Обличчя його має потрібний вираз, але жоден із них не свідчить про сердечну доброту. Найзвичайніший — це вираз суворості; другий — не так часто — але це більше пасує йому — вираз якоїсь особливої врочистості і, нарешті, третій — вираз, створюваний його звичайним виглядом. Але й цей випадковий, оманливо люб’язний вираз не може створити належного враження, оскільки він, як і всі інші, зовсім змінюючи риси обличчя, раптом з’являється і так само зникає, не лишаючи анінайменшого сліду й анітрохи не впливаючи на новий, зовсім інший вираз. Це — швидка й повна зміна декорацій, не підготована жодним переходом, або ж маска, яку за бажанням одягають і знімають. Імператор завжди в своїй ролі, що її він виконує як великий актор...»
Кюстіна дивує звичай (схоже, взагалі властивий для російських царедворців) омонументавлювати далеких предків і топтати близьких попередників. Микола І величає Петра Великого, але рідного брата Олександра, котрий був на імператорському троні перед безпосередньо ним, або ігнорує, намагаючись не згадувати, або вміло обмовляє. Він болісно реагує на будь-яку згадку про брата. А між іншим, як довідався Кюстін, добрі й погані риси братів були цілковито протилежними; брати ніколи не мали нічого спільного між собою і ніколи не відчували симпатії один до одного.
Феномен Миколи не перестає цікавити Кюстіна, котрий уже виразно побачив, що імператор — «скорше німець, аніж росіянин» — він має в Росії уособлювати російськість. «Уявляєте, скільки зусиль коштувало йому зробитися верховним главою слов’ян!»
Роздумуючи про владу й народу Росії, француз висловлює думку: все це — справді взаємозалежне. «Я не знаю, чи характер російського народу створив таких владарів, чи ж такі владарі виробили характер російського народу... Але мені здається, що тут у наявності обопільний вплив. Ніде, крім Росії, не міг би виникнути такий державний устрій, але й російський народ не став би таким, яким він є, якби він жив за іншого державного устрою».
Автор книги переконаний, що за своєю природою слов’яни набагато кращі, аніж це можна спостерігати в Росії. Вони й кмітливіші, й співчутливіші, й мистецьки обдарованіші, й доброзичливіші. А тут — люди, вимуштрувані тупим і жорстоким самовладдям, — фальшиві, деспотичні, страхітливі для Європи істоти. Скільки часу може забрати процес творення з цієї сірої та безликої маси нормальних з погляду європейських стандартів людей? Задумавшися над цим запитанням, Кюстін пише: якщо росіянами керуватимуть освічені монархи, справжні друзі прогресу, то десь тільки років аж через сто п’ятдесят це може статися.
Від нього повсюдно в Росії вимагають, щоб він висловився про те, чим відрізняється життя у Франції від життя в Росії. І щоразу сподіваються, що він засипле компліментами Росію. Кюстін або відповідає ухильно, або відбувається жартами, або ж інколи навіть висловлюється гостро, чим шокує слухачів. Але набагато гостріше те звучить уже в його книжці. Там це нагадує точні постріли в ціль.
Ось іще деякі з його висновків.
«У Франції кожен може досягнути всього, користуючись ораторською трибуною, в Росії — обертаючися при дворі. Найнікчемніший, якщо він зуміє сподобатися царю, завтра ж може стати першим у країні. Милість земного божества є тут надійною приманкою, що змушує честолюбців виробляти чудеса, точнісінько так, як у нас приводить до дивовижних метаморфоз жадоба популярності. У Петербурзі з цією метою стаєш ницим лестуном, у Парижі — великим оратором. Яким талантом спостережливості мали володіти російські царедворці, для того, щоб відкрити спосіб сподобатися цареві, прогулюючись узимку вулицями Петербурга в самому мундирі, без шинелі. Ці геройські лестощі, звернені безпосередньо до клімату й опосередковано до царя, коштували вже життя багатьом честолюбцям. Як легко в цій країні потрапити в немилість, якщо для того, Щоб сподобатися, доводиться вдаватися до таких засобів...»
Кюстін неоднораз зізнається: його переслідує відчуття несправжності того, що йому експонують у Росії. Мовби все те є, а воднораз і його нема.
«У росіян є тільки назви всього, але нічого немає в дійсності. Росія — країна фасадів. Прочитайте етикетки — у них є цивілізація, суспільство, література, театр, мистецтво, наука, а насправді у них немає навіть лікарів. Тільки-но захворієш, нападе лихоманка, і доводиться самому себе лікувати або запрошувати лікаря-іноземця. Якщо ж ви випадково погукаєте російського лікаря, що живе неподалік, то можете вже наперед вважати себе мерцем. Російська медицина ще не виросла з пелюшок. Я з цікавістю читав би секретні мемуари придворного лікаря в Росії, але я побоявся б довірити йому своє лікування. Ці люди — значно вдатніші мемуаристи, ніж лікарі. І в результаті, якщо ви захворієте, потрапивши до цього квазіцивілізованого народу, то для вас найкраще вважати, що ви опинилися серед дикунів, і віддатися на волю природи...»
Ще одна характерна цитата.
«Я не засуджую росіян за те, які вони є, але я засуджую в них претензії видаватися тими самими, що й ми. Вони ще зовсім некультурні. Це не позбавляло б їх надії стати такими, якби вони не були поглинуті бажанням по-мавп’ячи наслідувати інші нації, висміюючи в той же час, як мавпи, тих, кого вони наслідують. Мимоволі спадає на думку, що ці люди втрачені для первісного стану і не придатні для цивілізації.»
Над цим суспільством ширяє примара страху. Саме ним Кюстін пояснює чи не всі ті аномалії, які йому довелося тут спостерігати. Він впливає і на саму національну природу людей і на їхнє суспільне буття.
«У Росії страх заміняє, точніше сказати, паралізує думку, Коли почуття страху панує безперешкодно, воно здатне створити лише видимість цивілізації. Що б там не казали короткозорі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правда про Росію, Астольф де Кюстін», після закриття браузера.