Читати книгу - "Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс"

     Імперія Едемор, яка підіймалася до своєї величі, стояла на порозі одного з найважливіших викликів. Війська зібралися на кордоні з Відгаллом — колись найсильнішою імперією в історії, за словами Лютера. Після катаклізму місто залишилося ізольованим, перетворившись на гігантське місто-країну, розділене на десятки, а може й сотні секторів, кожен з яких був укріплений і захищений окремо. А стіни самого міста гіганта тягнулися далеко за горизонт, зникаючи у диму і тумані.

      Зі спеціального залу, оснащеного величезним склом і магічними амулетами, я разом з Лютером спостерігав за підготовкою наших сил. Таємне магічне скло дозволяло бачити території імперії і навіть окремі райони Відгалла, з його високими стінами і розваленими будівлями. Лютер стояв поруч, його погляд був спрямований на військо, яке готувалося до атаки.

— Подивися на них, Альфіре, — сказав Лютер, його голос був спокійний, але в ньому відчувалася тривога. — Це місто — справжній монстр. Ми майже нічого не знаємо про нього, я там не був багато сотень років.

Я кивнув, не відводячи очей від стін Відгалла.

— Нам потрібно зайняти хоча б один сектор, — сказав я. — Якщо ми зможемо закріпитися, ми зможемо поступово розширювати наші володіння й захопити усе місто.

Лютер відвів погляд від скла і подивився прямо на мене.

— Альфіре, ти знаєш, що підходити до того міста — це самогубство. За багато тисяч років його змогли зруйнувати частково лише один раз, і то був союз богів. Зараз це місто в руйнівному стані, але воно все одно неможливе для взяття навіть їх внутрішніми "володарями".

Його слова викликали у мені сумнів, але я не міг показати слабкість.

— Лютере, ми повинні спробувати. Наші воїни готові, і ми повинні показати свою міць.

— Альфіре, ти не розумієш всієї небезпеки, там зовсім інший світ. Ми не знаємо, з чим зіткнемося. Відгалл — це більше, ніж просто місто. Це місце, де навіть наймогутніші боги зустріли свою загибель.

— І все ж, ми маємо спробувати, — наполягав я. — Ми повинні показати, що імперія Едемор не злякається навіть найстрашнішого ворога.

Лютер зітхнув, розуміючи, що моє рішення було непохитним.

— Якщо ти вирішив йти цим шляхом, то будь обережний, Альфіре. Відгалл — це не просто місто. Це жива легенда, що ховає свої таємниці і небезпеки. Також ти робиш помилку стягуючи туди війська, ти хочеш все зробити одним руйнівним ударом, але не вийде. А якщо наш кулак знесуть імперія рухне в той же день. Запам'ятай це.

Зал був наповнений напруженою тишею. Ми бачили як зібралися 60 тисяч воїнів, зібраних з усіх куточків імперії, чекали на мої накази. Їхні обличчя відображали суміш страху і рішучості. Вони знали, що стоять перед надзвичайно важким завданням. Вид величезних стін Відгалла викликав у них змішані почуття. Велич і міць цього міста були водночас натхненням і загрозою.

Мордрак, Семптембра, Даміенна і Гідельберт стояли перед своїми загонами, готові до бою. Мордрак, наш найкращий воїн, був уособленням мужності і сили. Його армія кавалерії була готова до швидких і рішучих ударів. Семптембра, з її магічними здібностями, була готова зцілювати поранених і підтримувати моральний дух наших воїнів. Даміенна, наш майстер тіней, готувалася до прихованих операцій і диверсій. А Гідельберт, наш архітектор, був готовий використовувати свої інженерні знання для знищення ворога.

Я підійшов ближче до скла, відчуваючи їхню рішучість і готовність до бою.

— Наш план простий, але ефективний, — сказав я, звертаючись до своїх генералів, через спеціальний амулет. — Ми маємо зайняти сектор, де нещодавно тримали Гідельберта. Це буде наш перший крок. Ми покажемо їм лють і силу Едемора, хай це буде кара, а не просто завоювання.

Мордрак кивнув, його очі палали праведним гнівом, за муки свого брата.

— Ми готові до бою, Всеволодарю, — сказав він, його голос був спокійним, але в ньому відчувалася нотка скептицизму до плану.

     Всі четверо кивнули, розуміючи важливість цього завдання. Ми були готові показати ворогам, що імперія Едемор не зупиниться ні перед чим, щоб досягти своєї мети.

— Добре, — сказав я, відчуваючи, як всередині мене зростає нетерпіння. — Ми почнемо атаку на світанку. Пам'ятайте, ми не можемо дозволити собі поразку. Ми повинні показати ворогам, що ми сильніші і рішучіші.

Воїни підняли свої мечі і списи, готові до бою. Я відчував їхню невпевненість, але вони були готові боротись. Ми були готові йти до кінця, попри всі перешкоди. Імперія Едемор мала показати свою міць і лють й ми мали перемогти, незважаючи ні на що.

На таборі запанувала напружена тиша. Солдати зібралися навколо вогнищ, намагаючись зігрітися та обговорювати майбутній бій.

— Ти бачив ті стіни? — прошепотів один з воїнів, роздивляючись обриси Відгалла на горизонті. — Вони тягнуться далі, ніж можна уявити.

— Так, це місто... — відповів інший, — воно більше гір, та навіть усього, що я коли-небудь бачив. Як ми зможемо це взяти?

Поруч ще один солдат знімав свій шолом, витираючи піт з чола.

— Чи в нас достатньо провізії? — запитав він, оглядаючи своїх товаришів. — Вчора хліб уже був затхлий, а м'яса взагалі майже не лишилося.

— І не кажи про амуніцію, — додав інший воїн, перевіряючи свій меч. — Мій шолом тріснув ще в останньому бою, і нікому до цього немає діла.

Важкий настрій почав панувати серед війська. Вид величезних стін Відгалла та їх невідомість змушували всіх відчувати тривогу. Командири намагалися підняти бойовий дух своїх людей, але страх перед невідомим був надто великим.

    Серед усього цього велика четвірка лорд-генералів залишалися на чолі своїх загонів. Вони обмінювалися короткими фразами, намагаючись створити план дій.

— Ми не можемо дозволити собі помилку, — сказав Мордрак, дивлячись на своїх колег. — Цей бій буде важчим, ніж усе, з чим ми стикалися раніше.

— Так, — погодилася Семптембра. — Але ми повинні зробити все можливе, щоб підтримати наших воїнів. Їм потрібна наша допомога.