Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Бартімеус: Амулет Самарканда, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Бартімеус: Амулет Самарканда, Джонатан Страуд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бартімеус: Амулет Самарканда" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 108
Перейти на сторінку:
Ксеркс зник.

Базтук притулився до стіни, де мав відкритися портал, і гарячково шукав щось у торбинці на поясі. Другий крук ліниво перескочив з колони на колону, ближче до утуку. Болісно скрикнувши, Базтук кинув спис. У крука він не влучив: спис аж по ратище встромився в колону. Скрушно хитнувши головою, птах розправив крила. Базтук рвучко розкрив торбинку й витяг звідти маленький бронзовий свисток. Підніс його до вуст...

Ще один невловимий порух — майже невидимий вихор. Базтукові слід віддати належне: він був нівроку спритний. Я встиг побачити, як він нахилив голову, буцнув рогами... і тут вихор поглинув його. А потім пропав разом з Базтуком. Крук незграбно опустився на підлогу: з його крила сочилася зелена кров.

Скарабей заметушився всередині кулі.

— Чудово! — вигукнув я, намагаючись кричати не надто вже пискливо. — Не знаю, хто ви такі, але заберіть мене звідси...

Я раптом замовк. Через кулю мені було видно незнайомців тільки на першому рівні — саме на ньому вони здавалися круками. Вони й самі, вочевидь, зрозуміли це і на одну—єдину мить показали свої справжні подоби. То був коротенький спалах, однак мені його цілком вистачило. Я впізнав обох.

Жук усередині кулі ковтнув слину.

— Ось ви хто... — промовив я. — Привіт.

— Привіт, Бартімеусе, — відповів Фекварл.

25

— І тобі привіт, Джаборе, — додав я. — Як приємно, що ви завітали до мене.

— Ми подумали: чи не самотньо тобі тут, Бартімеусе? — Найближчий ворон — той, що з пораненим крилом, — затремтів і перетворився на кухаря. У кухаревій руці зяяла велика рана.

— Ні, аж ніяк. Уваги тут мені не бракує.

— Отож-бо й воно, — кухар підійшов ближче, щоб оглянути мою кулю. — Одначе! Тобі тут і справді непереливки.

Я знехотя захихотів.

— Гаразд уже, приятелю. Годі жартувати. Може, ти знаєш спосіб якось допомогти мені? Бо я вже відчуваю, як тиснуть бар’єри.

Кухар почухав одне із своїх підборідь.

— Це буде нелегко. Є в мене один спосіб...

— От і добре!

— Перетворися на блоху чи ще якогось паразита. Це подарує тобі ще кілька хвилин життя, перш ніж ця куля розчавить твою сутність.

— Дякую за корисну пораду, — я вже потроху задихався, бо стінки кулі стискалися дедалі дужче. — А може, ти краще знешкодиш цю кулю і випустиш мене звідси? Я буду безмежно вдячний...

Кухар підняв пальця:

— Мені спав на думку ще один спосіб. Ти розкажеш нам, де схований Амулет Самарканда. Якщо зробиш це негайно, ми знешкодимо кулю швидше, ніж вона знищить тебе самого.

— Ні, зробімо краще навпаки.

Кухар тяжко зітхнув:

— Здається, тобі зараз не до того, щоб...

Його слова обірвало якесь далеке виття. Кімнату знову струснуло.

— Зараз відкриється портал, — хутко сказав я. — В отій дальшій стіні.

Фекварл поглянув на другого крука, що досі сидів на колоні, роздивляючись свої кігті.

— Джаборе, зроби таку ласку..

Крук ступив уперед і обернувся високим червоношкірим чоловіком із шакалячою головою. Перетнувши кімнату, він зупинився біля дальшої стіни, виставив ногу вперед і витяг руки.

Кухар обернувся до мене:

— А тепер, Бартімеусе...

Куля вже почала мене припікати.

— Спочатку нам треба домовитися, — запропонував я. — Ми обидва знаємо: якщо я скажу тобі, де зараз Амулет, ти покинеш мене тут помирати. Так само ми знаємо, що за цих обставин я не казатиму тобі правди, хоча б зумисне. Таким чином, усе, що ти почуєш від мене з цієї кулі, не матиме сенсу. А отже, тобі краще буде визволити мене звідси.

Фекварл сердито постукав по краєчку моєї колони.

— Прикро. Але певною мірою ти правий.

— Ти чуєш, як виє сирена, — провадив я. — Чарівники, що запроторили мене сюди, щось згадували про легіони горл та утуку. Навіть Джабор навряд чи подужає ковтнути їх усіх. То, може, наша бесіда продовжиться трохи пізніше?

— Згоден, — Фекварлове обличчя майже наблизилося до кулі, що була вже завбільшки з мандарин. — Без нас ти нізащо не втечеш із Тауера, Бартімеусе. Отож і не думай хитрувати. Мушу тебе попередити, що я дістав два накази. Перший — довідатися, де зараз Амулет. Другий — знищити тебе, якщо не вдасться виконати перший. Ти, напевно, знаєш сам, який наказ мені приємніше виконувати.

Фекварл відійшов. Аж тут у дальшій стіні проступила овальна тріщина й перетворилася на арку порталу. З темряви один за одним почали виступати блідолиці горли[68]з тризубцями й срібними сітками в тонких руках. Щойно вони виходили з порталу, їхні Щити ставали непробивними. Та поки горли залишалися в арці, Щити слабшали, і їхні сутності — на єдину мить — слабшали так само. Джабор уміло скористався цим і закинув у портал три Вибухи один за одним. Арку осяяли яскраво—зелені спалахи. Горли жужмом попадали на підлогу — наполовину в порталі, наполовину вже в кімнаті. Та з-за них сунули інші, з огидою переступаючи через трупи своїх товаришів. Джабор знову стрельнув.

Фекварл тим часом теж не байдикував. Він дістав з кишені куртки залізне кільце завбільшки з браслет, причеплене до кінця дерев’яної палички. Я позирнув на цю штуку з недовірою[69]:

— І що мені з цим робити?

— Стрибнути крізь кільце, що ж іще. Уяви, що ти вчене собаченя в цирку. Тобі це неважко, Бартімеусе. Свого часу ти й не таке виробляв.

Обережно тримаючи паличку двома пальцями, Фекварл підніс залізне кільце до поверхні кулі. Силові лінії несамовито зашкварчали, розступилися й зімкнулися довкола кільця. Всередині його в силовому полі відкрився прохід.

— Лавлейс навмисне посилив стійкість цього кільця до магії, — пояснив Фекварл. — Та воно все одно не вічне. Я порадив би тобі не баритися.

Він

1 ... 55 56 57 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бартімеус: Амулет Самарканда, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бартімеус: Амулет Самарканда, Джонатан Страуд"