Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

Зейн коротко зітхнув, збираючись із думками.

— Ну що ж, — почав він, звертаючись до розвідників, що залишилися, — наш шлях зараз — прямісінько до автономної системи. Ми повинні знайти її перш, ніж ці підземні катаклізми зітруть нас з цієї планети.

Він уважно оглянув кожного, зустрічаючись з кожним з бійців. В їхніх очах - втома, біль від втрат і, незважаючи ні на що, стійкість.

— Ми вже втратили занадто багато, — продовжив він, намагаючись навіяти їм силу. — Ми не знаємо, з чим ще доведеться зіткнутися, але ми маємо мету. І якщо ми дістанемося цієї системи, ми зможемо нарешті дізнатися, що тут відбувається.

Мара трохи схилила голову набік, схрестивши руки на грудях:

— А якщо вона виявиться пошкодженою? Чи, того гірше, налаштована знищити нас?

- Ми це з'ясуємо на місці, - відрізав Зейн, не даючи сумнівів укоренитися в їхніх думках. — Я сподіваюсь на твої навички, Маро. Адже ти не дарма в нас одна з найкращих.

Мара криво посміхнулася, але в її очах на мить промайнула вдячність. Це був не простий загін солдатів — кожен із них був професіоналом своєї справи, унікальною одиницею, яку не замінити. Вони все це знали. І зараз, стоячи на землі, що розвалюється, під світлом вмираючих зірок, це знання надавало сил.

- Нуар, ти теж з нами, - звернувся Зейн до вченого. — Я хочу, щоб ти контролював радіаційні викиди і сканував усе навколо. Якщо натрапимо на щось схоже на сигнал автономної системи, ти маєш помітити це першим.

Нуар кивнув, не кажучи жодного слова. Його худорляве обличчя було майже безпристрасним, але Зейн знав, що ця людина, маючи холодний розум і бездоганні знання, завжди була готова діяти з максимальною ефективністю.

— Чи всі готові? - Запитав Зейн, востаннє оглядаючи групу. Ті, хто залишився, випросталися, оголюючи зброю, готуючи обладнання. Мара перевіряла зброю, тоді як Нуар налаштовував сенсори та монітори.

Вони рушили в дорогу, залишивши позаду ландшафт, що руйнується, і залишки табору. Дорога була складною — гравітаційні поля планети то стискалися, то слабшали, що робило кроки важкими, а потім раптом легкими, як на Місяці. Кожен крок давався важко, у скронях стукало від напруги, але вони йшли вперед, крізь оголені валуни і густі зарості отруйних кристалів, ухиляючись від хижих рослин, чиї пастки ледь не поглинули пару з них на перших хвилинах шляху.

Нуар раптово завмер, піднявши руку в жесті зупинки. У сенсорах щось запульсувало, як сигнал далекого, але ясного поклику.

— Тут… — прошепотів він, навіть не повертаючись до Зейна. — Десь тут, під поверхнею. Схоже на енергетичний вузол… чи…

- Автономна система? - Зрозумів Зейн.

- Можливо. Це безумовно не природне явище. Ми щось знайшли.

Зейн кивнув, піднімаючи кулак, даючи команду групі завмерти.

- Чудово. Тепер обережно. Ми знайшли ключ до розгадки… чи пастку.

Група завмерла, схилившись над однією з тріщин у землі. Зейн, пригнувшись, повільно витяг руку вперед, ледве торкаючись країв розлому. Його подих почастішало - перед ними відкривалася панорама прихованих раніше глибин планети.

Вони були на краю гігантської ущелини, внизу якої, за кілька десятків метрів від них, виднілися яскраві мерехтливі вогні. Проблиски загадкових ліній і масивних металевих структур, що світяться, вимальовувалися в напівтемряві. Масивні циліндри і геометрично вивірені панелі йшли в темряву, місцями поцятковані тріщинами і зарослими мохами. Ці структури явно були природними, їх прямолінійність і симетрія видавали штучне походження.

— Схоже, це частина чогось більшого, — прошепотів Нуар, ледве дихаючи, щоб не порушити тишу, що раптово встановилася. Його рецептори тремтіли, фіксуючи обурення магнітного поля, які виходили від металевих поверхонь.

Зейн кивнув, повільно проводячи поглядом по колонах і переходах, що вимальовуються внизу. Він шукав щось конкретне, намагаючись зрозуміти, як ці структури співвідносяться з тим, що вони шукають. Його інтуїція підказувала, що це не автономна система, але...

— Не схоже на центральну систему, — зауважив Мара, стиснувши губи до тонкої лінії, спостерігаючи за пульсацією ліній на стінах механізму. — Швидше за якісь сторожові пости. Вони розрізнені і з'єднані у єдину мережу.

— Або це просто... пастки, — додав Нуар, опускаючи свій монітор і обводячи очима лінії, що йшли вздовж тріщини, замикаючись на масивних круглих механізмах, що височіли над землею, як гігантські мляві очі.

- Пастки? — перепитав Зейн, примружившись. - Поясни.

Нуар нахилився трохи нижче, витягаючи руку і вказуючи на химерну структуру, що височіла серед механізмів. Це була трилопатева турбіна, що нерухомо застигла посеред металевої балки. Її ребра та спиці, хоч і були вкриті шаром пилу та корозії, все ще зберігали дивну енергію, яка відчувалася навіть на відстані.

- Бачиш ці символи? — Нуар показав на малесенькі лінії, вирізані на поверхні турбіни. - Це маркери стародавніх. Вони служили для розпізнавання "свій-чужий". Якщо система вважала об'єкт ворожим, активувалися захисні протоколи. Зважаючи на розгалужену структуру, це лише частина цілого комплексу. Повноцінна система, можливо, знаходиться глибше під поверхнею.

Зейн похмуро глянув униз, усвідомлюючи всю серйозність ситуації. Якщо ці конструкції - пастки, значить система може зреагувати будь-якої миті. Але вони не мають вибору — треба рухатися далі, ризикнувши, щоб дізнатися правду.

— Ми не можемо просто обійти їх, — тихо промовив він, звертаючись до Нуара і Мара. — Нам треба зрозуміти, як вони функціонують і як відключити їх, щоб безпечно просунутися далі.

— Я спробую провести сканування та зрозуміти принцип їхньої роботи, — відповів Нуар, обережно діставаючи портативний пристрій для аналізу. Він повільно підняв його, прямуючи на найближчий механізм. Промені світла перетнулися, і прилад видав кілька клацань, відображаючи дані на маленькому екранчику.

Минуло кілька важких хвилин, під час яких Зейн та інші стояли дома, намагаючись не робити різких рухів. Кожен звук, кожен шерех відбивався від металевих стін тріщини, віддаючись луною.