Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева 📚 - Українською

Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін." автора Ольга Сімбірцева. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 93
Перейти на сторінку:

 Щастя моє трохи потьмяніло, коли ми вийшли з парку і, прогулюючись, попрямували в бік мого будинку. Повертатися туди мені не дуже-то хотілося.    

 Як і обіцяв Мін, він допомагав разом зі мною тітці Мі Ре в ресторанчику. Увечері у нас було досить багатолюдно. Мабуть, навіть більше, ніж зазвичай. Мені здавалося, що це Мін приваблює відвідувачів. Новина про те, що в ресторанчику пані Мі Ре з'явився красунчик офіціант, розлетілася по всій окрузі.  Того вечора тітка отримала хорошу виручку. Вона натішитися не могла Джи Міном. А мені не здавалася ця ідея такою вже гарною. Тепер усі наші сусіди, і не тільки вони, знали, що Джи Мін і я спілкуємося, і дружимо. Багато хто отримає свіжу порцію пліток, тему для розмов і обговорення.  

 Дядько Де Юн не показувався на очі. Поки Джи Мін крутився в ресторанчику, дядька взагалі не було чути.   

 Роботи в ресторанчику того вечора виявилося так багато, що нам із Джи Міном не вдалося позайматися разом. Я переживала, що Міну довелося працювати в нас. Про те, що наші «уроки китайської» так і не почалися, не засмучувалася. Навпаки, відтягувала той момент, коли мені потрібно буде залишитися з Міном наодинці в моїй кімнаті. Після того, як Мін поцілував мене, почувалася поруч із ним трохи по-іншому.   

 Тітка тепло прощалася з Міном, як із рідним. Переживала, що нічого не може зробити для нього. Пропонувала заплатити, намагаючись вручити йому гроші за роботу, але Мін не прийняв їх, кажучи, що допомагав не заради грошей.   

 Дядько так і не з'явився, відлежуючись у кімнаті нагорі. Але, навряд чи Джи Мін був би радий його бачити.  

 Я пішла проводжати Міна. Спочатку ми мовчали, доки не вийшли за ворота, які зачинялися, коли ресторанчик не працював.    

- Дякую за сьогоднішній день, - промовила, усміхнувшись.  

- Це тобі спасибі. Я давно так не розважався.   

- Я теж. Раніше тільки в дитинстві ходила в наш парк розваг.   

- Коли-небудь ще сходимо.  

 Джи Мін усміхнувся.   

 Я кивнула головою, погоджуючись.  Тільки грошей трохи роздобуду. Стає вже незручно перед Міном. Йому завжди доводиться за мене платити. А я йому ще жодної вони не повернула.  Хоча, він напевно не візьме у мене грошей.  

- Сьогодні з китайською не зрослося, - промовив Мін.  

 Я поморщилася. Не дуже-то й хотілося. Адже це був не єдиний привід побачитися. Тепер заняття китайською сприймаються як повинність.  

- Я завтра прийду.  

- Так? - невизначено перепитала. 

- У неділю ваш ресторанчик не працює?  

- Ні. Зранку тітка з дядьком зазвичай їздять на ринок. Цього разу вона, напевно, поїде одна.  

 Щось від цієї думки стало якось сумно.   

- Я прийду вранці. Не переживай.  

- Ну, він вгамувався. Начебто...  

 Я спробувала заспокоїти і себе, і Джи Міна, але думка про те, що мені доведеться провести ранок у будинку удвох із дядьком, якось зовсім не радувала.   

- Мені не подобається твій дядько, - промовив Мін. - Він огидний тип.   

- Я ніколи ще не бачила його таким злим.  

- Буде діставати - кажи мені. Але, думаю, він і так не захоче, щоб я зламав йому другу руку.  

 Я глянула на Джи Міна трохи злякано. Він говорив це досить серйозно, щоб почати хвилюватися.  

- Не чіпай його.   

- Чому? Тобі його шкода? 

- Що, якщо в тебе потім будуть неприємності? Якщо я не зможу тебе більше побачити?  

- Я постараюся бути поруч із тобою.   

- Ніколи не забувай про це.  

 Мін усміхнувся.  

- Твоя мама, напевно, страшенно хвилюється за тебе, - промовила я. - Тобі нічого не буде за те, що ти не ночував удома і пропадав увесь день сьогодні?  

- Ні. Вона знає, що я з тобою. А отже, усе гаразд.  

- Тоді, до завтра? 

- До завтра. Іди додому.  

- Ні. Я хочу бачити, як ти йдеш.  

- Думаєш, що я не піду додому?  

- Ні.   

- Гаразд. Я йду. Адже я не можу залишитися і сьогодні на ніч.  

 Я навіть злякалася. Цього ще не вистачало.  

- Не переживай, я не напрошуюся, - запевнив Мін, бачачи вираз мого обличчя. - На добраніч.  

- На добраніч.  

 Джи Мін зволікав, ніби не хотів іти. Він глянув на вікна, потім на мене і, усміхнувшись, махнув мені рукою, розвернувся, попрямувавши в бік провулка.    

 Я думала, що він зробить спробу мене поцілувати на прощання. Думала, якщо ми вже не зовсім друзі, не просто друзі... Після того поцілунку хіба можна залишатися просто друзями?  

 Я знову згадала, що у відповідь на його зізнання нічого не відповіла. Гірше того: розвернулася і пішла. Та ще сказала не усміхатися. Що Мін може думати після такого? Він хоч виду і не показує, але якщо розцінив це як те, що я не прийняла його почуття і хочу залишатися з ним лише друзями?   

1 ... 55 56 57 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"