Читати книгу - "В обіймах Казанови, Роберт Форісь"

Пізніше, на поминках, Ельжбета помітила ще кількох важливих осіб, гадаючи, хто з них міг би викупити в неї Шепетув.

Вона не мала наміру проводити тут і дня довше, ніж наказував звичай.

Ельжбету також непокоїла відсутність Казанови. Звісно, ​​на похорон він не повернувся. Чоловіка, який обдурив невинну дівчину і таким чином сприяв смерті її дядька, панове-браття не сприйняли б добре. Вона глянула на засмучені вусаті обличчя шляхтичів. Безумовно, багато з них із задоволенням взяли б Казанову у власні шаблі.

Нарешті останній гість віддав данину покійному, і труну можна було закрити й накрити чорною тканиною. Шестеро слуг завантажило скриню на візок, який відвезе дядька до місця його останнього поховання.

Повертаючись санями з цвинтаря до Шепетува, Ельжбета думала про останні два роки свого життя. За цей час її світ перевернувся з ніг на голову, і тепер, завдяки своїй наполегливості та розуму, вона знову повернулася на свої місце. Вона все ще почувалася молодою, мала красу, гроші і свободу ними користуватися. Вона вважала, що це було справді гарним початком.

Розділ 8

Варшава веселилася під час карнавалу, а Джакомо до не звик пропускати подібні оказії. Щовечора його займали бали, оперетки чи театр і майже завжди - карти. Були також жінки, молоді й старі, дами й служниці, і він ніколи не визнавав класового поділу в цих справах.

Так, він іноді згадував Ельжбету. У січні вона надіслала йому листа про смерть дядька разом із невеликою частиною грошей, які він мав отримати за допомогу в захопленні Шепетува. Деякий час він намагався навіть бути їй вірним, але з кожним тижнем розлуки його почуття до старої любові згасали. Казанова сприйняв це спокійно. Він давно змирився з думкою, що йому не судилося бути вірним одній жінці, і не збирався вести безнадійні битви з власною природою.

Свою нову любов він зустів у театрі месьє Томатіса, іншого італійця, який приїхав до Польщі з наміром розбагатіти.

Її звали Анна Бінетті, і вона була колишньою близькою подругою Казанови з Лондона. Красива й ніжна, як вечірній вітерець над лагуною, вона зачарувала його з першого погляду, хоча згодом її місце в його серці зайняла ця маленька гадюка Шарпійон.

Він завжди мав слабкість до актрис і танцівниць, можливо, через свою першу коханку, подругу його матері. Принаймні так він хотів вважати. Крім того, він любив театр. І справді, він виріс біля нього, це було у нього в крові. В юності Джакомо замислювався про акторство, але грати персонажів в реальному житті виявилося набагато цікавіше, ніж просто представляти когось на сцені.

Куди б не закидала його доля, він намагався відвідати театр. У Варшаві в цьому плані його чекало розчарування. Столиці великої та багатолюдної країни бракувало справжньої сцени. Ще одна ознака того, що поляки як нація відрізняються від інших європейських народів.

У Венеції театри були всюди і були популярні не тільки серед аристократії та знаті, але й серед народу.

На його батьківщині театр був війною. Перед тим, як піти на виставу, глядачі купували мішки зі сміттям чи екскрементами, які кидали на сцену під час вистави, якщо вистава оцінювався погано. Також поширеними були образи та кепкування, які кидали на адресу акторів із лавок та лож для глядачів. Але якщо п'єса вже мала успіх і подобалася людям, то актори, які в ній грали, ставали кумирами публіки. Їх приймали в палацах і обсипали подарунками і грошима. Багато акторів і актрис ставали коханцями знатних і заможних людей обох статей.

Казанова не бачив у цьому нічого ганебного. В Італії чи Парижі більшість актрис утримувалися завдяки підтримці своїх теперішніх, майбутніх чи колишніх коханців. У Венеції багато його знайомих актрис викупали ложі в театрі, щоб розмістити своїх шанувальників. Ті, у свою чергу, платили за цей привілей, роблячи грошовий внесок у їхні розваги, утримання та одяг. Коли в молодості він запитав одну з цих жінок, чим вона відрізняється від куртизанки, та, сміючись, відповіла, що шанувальники платять не за її тіло, а за можливість бути в її компанії.

Тоді він зрозумів, що правди як такої не існує. Кожна річ і поведінка є тим, що ми називаємо і переконуємо в цьому інших.

Цієї точки зору він дотримувався все своє доросле життя.

Після виступу він спустився до гримерки Анни, щоб привітати її з виступом. Він постукав і, не чекаючи запрошення, натиснув на ручку.

Він побачив, що вона перевдягається після вистави. Анна прикрилася сукнею, але Джакомо все ж мав можливість на мить помилуватися її спиною та талією.

Він підійшов до жінки і ніжно поцілував її в шию, взявши в руки її маленькі тверді груди. Він знайшов мить, щоб погладити затверділі соски, що пробивалися крізь шовк. Анна зітхнула й відкинула голову назад, спираючись на його плече, а Казанова спустив руку до її стегон.

Потім обережно, але рішуче відсунулася від нього.

– Не тут, це надто ризиковано, — сказала вона докірливим тоном.

– Я сумую за тобою, коли ми знову зустрінемося?

– Завтра там, де зазвичай, — пообіцяла вона й поправила сукню. – Якби граф Браницький дізнався, що ми маємо щось спільне, у тебе були б серйозні проблеми. Він шалено закоханий у мене, хоча його ревнощі мене вже трохи втомлюють.

– Так покинь його, хоч зараз, - запропонував Джакомо, намагаючись знову наблизитися до Анни. Вона напівжартома відштовхнула його від себе.

– Дурний, ти ж знаєш, що це неможливо. Граф обсипає мене золотом і коштовностями. Я була б божевільною, якби пожертвувала такими стосунками заради тебе.

Казанова не образився на таку чесність. Він би і сам зробив те саме.

Однак він здогадувався, що Анна тримається Браницького з інших причин.

– Скажи чесно, тебе бавить, як граф принижує Томатіса. Ти підбурюєш його до цього, як тоді, коли Браницький наказав своєму гусарові дати бідоласі ляпаса перед усіма.

Анна зло посміхнулася.

– Він заслужив це тим, що фаворизує бездарну Терезу Катаі. Він навіть наважився сказати королю, що ця маленька повія граціозніша й талановитіша за мене.

Казанова ледве стримався від того, щоб знизати плечима, добре знаючи, наскільки чутливою була ця тема для Анни.

– Чому ти дивуєшся? Вона спить з ним. Крім того, Катаі була першою зіркою у Варшаві до твого приїзду.

– Якби Томатіс був справжнім чоловіком, він би не пробачив образи, — зло сказала жінка. – Тим часом йому залишалося лише