Читати книгу - "Усі в цьому поїзді — підозрювані, Бенджамін Стівенсон"

Вона озирнулася в обидва боки. Темний коридор був порожній, тіні рослинності вздовж колій пробігали по її обличчю мерехтливим колесом рулетки. Вона нахилилась і стишила голос:

— Це справді те запитання, яке ви хочете поставити мені наодинці?

— Ви маєте краще прикидатися, якщо хочете здаватися загрозливою. Додайте трохи рухів плечима, — запропонував я. — Крім того, ви пішли за мною. Я міркував про те, що означає все це записати. Ви хочете переконатися, що ви є в цій книзі і що ви достатньо вагома персонажка, щоб я виклав вашу історію. Ось чому ви докладаєте зусиль, щоб привернути увагу. Я не думаю, що ви і є вбивця, але ви хочете, щоб я про щось сказав за вас.

Її щока здригнулася.

— Не можна ганьбити мертвих, — продовжив я. — Якщо йдеться саме про це. — Вона досі мовчала, і я сказав: — Не знав, що вас видавав Ваєтт.

— Ваєтт публікував мій дебютний роман. Книгу про викрадача авто. Не те щоб я це приховувала. Будь-хто може це перевірити. За ці кошти я змінила будинок на кращий. Суто ділове рішення, — вона підняла палець, — перш ніж ви забіжите вперед з обвинуваченнями.

— Я не збирався.

— У це я вірю навіть іще менше, ніж у те, що Аарон не може зняти нас із поїзда. — Вона нахилилася ближче. — Ось юридична експертиза, яку ви від мене хотіли. Я достатньо працювала з правоохоронними органами, щоби знати, як там усе влаштовано. Вони могли б легко відправити нас автобусом до Кубер-Педі. Це маленьке містечко, але там є готель, невеличкий аеропорт. Та що більше ланок у ланцюгу — наприклад, автобус у місто, — то слабшим він стає. Зараз поїзд ізольовано. Ніхто з нього не сходить. Ніхто в нього не сідає.

Я усвідомив дещо неприємне.

— Вони так не зробили б.

— Зробили б. Вони не хочуть, щоб убивця втік, тому замкнули нас із ним. На решту маршруту.

Розділ 27

«Не ходи спиною в Кубер-Педі», як-то кажуть.

Кубер-Педі відомий двома речами. По-перше, невблаганною спекою, яка змушує більшу частину тисячного населення містечка жити під землею. Їхні будинки викопані в схилах гір, мають скельні стіни в житлових кімнатах і схожі на ядерні бункери 1950-х років. Вхідні двері — це або отвори, вирізані в скелі, або люки в самій землі. З огляду на перше — дивно, але друге, чим славиться це місто, — не дефіцит вітаміну D, а видобуток опалів. Ще дивніше, враховуючи багатства під землею: місто не захоплене повністю багатомільярдним гірничовидобувним конгломератом. Його розробляють і промислові оператори, і сповнені надії старателі. Подейкують, що в місті повно таємних мільйонерів, які вирішили напустити на себе туман бідності на той випадок, якщо хтось запідозрить, що їхні ділянки цінні, і захоче переїхати на їхні розкопки.

Видобуток опалів — це проста справа: викопай яму, перевір яму, залиш яму. Кубер-Педі зобов’язує, щоб викопані шахти стояли відкритими, а купу викопаного ґрунту залишали біля шахти. Це слугує двом цілям: запобігає падінню людей у неправильно заповнений шахтний стовбур і заявляє про те, що ділянку дослідили. Унаслідок цього пустелю всіяли місця розкопок, шахти й купи ґрунту. Хоча Кубер-Педі не було видно зі станції в Мангурі, де зараз зупинився поїзд, цими розкопками було поцятковано все навколо, наче то був пояс астероїдів, що дедалі розширювався. Кожна розкопка часто розташовувалася лише за метр від сусідньої і мала різні глибину падіння та ступінь потенційного травмування. Отже, загальне правило полягає в тому, щоб дивитися, куди ступаєш. Тому ніколи не ходіть спиною.

Мені не дуже загрожувало падіння в шахту, оскільки ми не могли залишати свої кімнати до кінця подорожі. Я не заздрив колегам Аарона й Синтії в іншому кінці потяга, де гості, які не брали участі у фестивалі, не знали ані про потенційне вбивство Мактавіша, ані про безсумнівне вбивство Ваєтта, й тому вельми дратувалися через те, що їхню подорож раз-на-життя було скорочено.

Я дивився у вікно на тисячі схожих на термітники пагорбів, що позначали шахти. Намагався визначити, де правда, серед багатьох теорій, мотивів і підозрюваних. Розкриття злочину було дуже схоже на видобуток опалів. Викопати яму, перевірити яму, покинути яму. Якщо чесно, я думав, що розгадав достатньо, щоб виключити на цей момент чотирьох підозрюваних, і мені потрібен був лише один фрагмент, щоб усунути решту. Мені просто треба було вирити ще одну яму.

Повнопривідний «ленд крузер» здійняв хмару пилу, пробираючись крізь колію, прорізану між опаловими ділянками, і зупинився поруч із потягом. Авто не мало вигляд поліційного, як і чоловік, який вийшов із нього, але було зрозуміло, що він чи то офіцер, чи то детектив. На ньому були невеликий рюкзак і крислатий капелюх, який від регулярного використання став м’яким — цілковита протилежність новенького туристичного спорядження, яке носив Дуглас. Чоловік був одягнений у бежевий фермерський комплект, що погано на ньому сидів, і мав такі густі вуса, що я подумав, він відростив їх, аби мухи не потрапляли йому в рот. Він протиснувся назад через двері «ленд крузера» й заговорив у рацію, встановлену на приладовій панелі, потім підійшов до потяга й постукав по борту барного вагона.

У коридорі було так тихо — інші гості краще дотримувалися правил, ніж я, — що залишати мою кімнату здалося незаконним. Після трьох днів у русі, коли колеса брязкали під нами, тиша тепер здавалася глибшою. У художній літературі вбивство — захопливе, але в реальному житті — це американські гірки адреналіну, і іноді вам потрібна хвилинка на самоті. Такий був настрій у вагоні: усі ізольовані й замислені.

Синтія спала на стільці біля кімнати Ваєтта. Я навшпиньках пройшов повз неї.

У вагоні-барі Аарон балакав із поліціянтом, коли помітив мене. Він миттєво підняв руку з витягнутим пальцем.

— Ні, — сказав він. — Ні. Ні. Тільки не це. Не ви. Зараз у нас є професіонали. Будь ласка, поверніться до своєї кімнати.

— Я хочу знати, що відбувається, — сказав я.

— Це той детектив-аматор? — Вуса поліціянта здригнулися від усмішки. — Той, хто допомагав?

— Він не допомагає, — твердо сказав Аарон. — Вони геть ошаленіли, якщо чесно.

— Ернест. — Я перетнув бар і подав поліціянтові руку.

Він потиснув її.

— Детектив Гетч.

— Будь ласка, детективе, — благав Аарон. — Цей фарс триває вже довго. Я не думаю, що ми маємо дозволяти його й надалі.

— Я все одно мав поговорити з Ернестом, то чому б не зараз? Упевнений, його внесок буде цінним.

Я не міг не напнути грудей. Мій внесок був би цінним. Так