Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Оповіді визволителя 📚 - Українською

Читати книгу - "Оповіді визволителя"

437
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оповіді визволителя" автора Віктор Суворов. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 98
Перейти на сторінку:
кожного солдата після стрільби, відзначаючи фарбою кульові отвори. А секрет полягав у тому, що тим, хто стріляв з автомата, допомагав снайпер, що засів в кущах неподалік. (Ми — розвідники. У нас на озброєнні ПБС — прилад безшумної і безспалахової стрільби.)

Багато там було. Найпростіше — підміна солдатиків.

Через вогневий рубіж їх он скільки пройти має. Того, хто слабший, притримували в тилу, замість нього пару раз пропускали того, хто сильніший. І обидва відмінники. І командиру шана.

Перевірка — сім днів. Кожен день п’янкою завершувався. У кожного — на своєму рівні. Командир полку з головою комісії десь на лісовій галявині підсумок дня обговорює. Командири батальйонів — з заступниками голови уточнюють результати. А члени комісії нижчого рангу дають слушні поради ротним командирам. За чаркою збадьоруючого напою.

До цієї частини перевірки я, як ротний командир, був абсолютно не готовий. В результаті мої оцінки виявилися катастрофічно низькими. Коли після перевірки моя рота стройовим кроком рубила повз трибуну з комісією і полковим начальством, хтось із них стиха презирливо кинув крізь зціплені зуби на адресу моїх солдатів щось нецензурне.

4

Кожний офіцер несе відповідальність за свій підрозділ з того самого моменту, коли він прийняв його під командування. Він відповідає за все, що відбувається в підрозділі, навіть коли був призначений його командиром чотири дні або три години тому. Я отримав роту зовсім недавно. Я її не вчив і не готував — прийняв роту, а тут — інспекторська перевірка. І рота моя виявилася гіршою, а я — гіршим командиром в полку.

Не мало значення, що деякі інші підрозділи були ненабагато кращими. Між останнім місцем і передостаннім — дистанція величезного розміру. Останнього б’ють. З цим треба було щось робити. Останнім я ніколи не бував, мені це місце дуже не сподобалося. Треба було думати про майбутні перевірки. Шляхів було лише два.

Перший: готувати пару чудо-водіїв на збиток іншим, готувати снайперів з глушниками, горілкою запасатися, грибочками і огірочками. Цей шлях мав один, проте істотний недолік: коли прогориш, то ніколи більше репутацію не відновиш. Перевіряючі не дурніші за мене. Все фінти з підміною солдатиків на стрільбі та водінні, на перевірках фізичної та політичної підготовки вони знають не гірше за нас. Самі такі ж. Досить було одному перевіряючому заглянути до бронетранспортера, і погорів би ротний командир ніби німець під Сталінградом.

То ж лишався тільки другий шлях: дійсно готувати бійців так, щоб ніяка перевірка не була для них страшною.

З чого починати?

З постановки завдання.

Бачив я, як молоді лейтенанти успіху домогтися намагаються. Вишикує такий командир своїх підлеглих і оголошує: хлопці, коли наш взвод (або рота) стане відмінною, я для вас...

От і все. Спікся. Далі можна не продовжувати. Цей командир показав підлеглим свою слабкість. Він виявив своє вразливе місце: йому хочеться в відмінники потрапити. На цьому нерві оголеному, на цій струні підлеглі будуть тепер грати: тобі в відмінники захотілося, а ось тобі дулю! Нам-то до дємбєля зовсім мало залишилося. Будеш на нас тиснути — не бути тобі серед відмінників.

Тут доведеться внести ясність. Теоретично кожен радянський офіцер мусив би, керуючись статтями Дисциплінарного статуту, заохочувати старанних і дисциплінованих і карати порушників та недбалих. Тільки ж в радянській державі, побудованій на ідеї диктатури пролетаріату, влада була настільки централізованою, що офіцеру, по суті, не було дозволено застосовувати ні батога, ні пряника. У нього не було реальних можливостей ні для покарання своїх солдатів, ні для їхнього заохочення.

В неділю командир роти міг дозволити звільнення в місто деякої частини солдат і сержантів. Здавалося б, ось він, інструмент заохочення! Проте в дійсності навіть коли б ротний подарував солдату вісім годин відносної свободи, його розпорядження в будь-який момент міг скасувати вищий командир, заборонивши в батальйоні або полку всі звільнення. Та й самі командири взводів і рот зовсім не палали бажанням відпускати своїх солдатів з розташування частини. Коли солдат, перебуваючи у звільненні, попадеться на очі військовому патрулю, який за найменшу помилку запише солдата в порушники, відповідальність буде нести офіцер, що випустив солдата за ворота частини. Тому командири воліли відправляти солдат в звільнення групами, під наглядом офіцера.

Проблем зі звільненнями було багато. Перш за все, найчастіше солдату просто нікуди йти. Ось гарнізон, навколо — зелене море тайги. Коли не тайга, то степ ковиловий, бархани, болота, гори. Або вороже оточення. Найпотужніше угруповання радянських військ перебувало в Східній Німеччині. Крім того, радянські війська перебували в Польщі, Чехословаччині, Угорщині, на Кубі, у В’єтнамі. Солдати, які служили в зарубіжних країнах, могли вийти за межі частини лише в складі групи. Наші солдати не дуже любили колективний відпочинок під конвоєм, тому в звільнення не рвалися і його не цінували. Коли вже дуже захочеться, солдатик міг піти в самоволку. За це йому загрожувало покарання — правда, і з покараннями було не все так просто.

Командир роти міг заарештувати солдата на три доби, а у командира взводу такого права не було. Однак, давши командиру роти право посадити солдата на гауптвахту, радянська влада в той же час обмежувала командира в цьому праві. Оцінка стану дисципліни в підрозділах здійснювалася за кількістю накладених стягнень: в цій роті заарештовано п’ять порушників, загальний термін арешту 13 діб, а в сусідній роті за той же період набирається вдвічі більше порушників і загальний термін арешту 27 діб. Будь-якому перевіряючому ясно, яка з двох рот є кращою, який командир гідний похвали і висунення.

Виходила нісенітниця. Кожний командир був змушений приховувати проступки, а то і злочини підлеглих, аби не псувати статистику стану військової дисципліни. Коли командир ховав свої прогріхи і злочини підлеглих, коли своїм правом карати порушників дисципліни намагався користуватися якомога рідше, то дисципліна падала. Час від часу в Радянській Армії видавалися накази про заборону практики оцінки стану військової дисципліни за кількістю накладених стягнень. Накази ці були правильними, однак вони не вказували, як і за якими параметрами слід тепер оцінювати дисципліну. Проходив рік-другий, і все поверталося на круги своя: у тебе в роті заарештовано троє, загальний термін ось такий, а у сусіда жодного арешту — ось як працювати потрібно!

Позбавлений можливості карати і заохочувати солдатів, кожен офіцер винаходив власну систему управління підлеглим йому підрозділом, перетворюючи в покарання окремі види бойової підготовки. Наприклад, в одній роті солдати знали: коли щось буде не так, першої ж дощової ночі після події командир влаштує заняття до самого ранку. В іншій роті покаранням

1 ... 55 56 57 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповіді визволителя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповіді визволителя"