Читати книгу - "Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля"

Будинок  Юрія знаходився за містом, у престижному житловому комплексі. Але коли вони увійшли досередини, Інна помітила той легкий безлад, який свідчить, що у цій домівці живе самотній чоловік. Їй було приємно думати про те, що він живе тут  сам, хоча вона й відчувала деяку провину за те, що радіє його родинним проблемам. Адже донька Юри точно не винна ні в чому, і мабуть, страждає без батька так само, як до цього страждав Олег…

Кіра сиділа на дивані в гостьовій кімнаті, загорнута в плед, з чашкою гарячого чаю. Олег був поруч, мовчки тримав її за руку. Вона втомилась, але в очах не було сну.  Чекала, що скажуть дорослі, коли прийдуть зі своєї “наради”. Олег був трохи сердитий, що їх відсторонили від розмови, вони ж уже не діти… Але разом з тим він і розумів причину батькового рішення — хтозна, які новини приніс Костя, раптом вони стривожать Кіру, їй і так дісталося в цій історії більше за всіх…

Юрій зачинив за собою двері до кабінету. Інна стояла біля вікна — її нерви були натягнуті, як струна. За столом уже сидів Костя. Його вигляд був звично спокійним, так, немов він знаходився на якомусь світському рауті. 

— Ну? — запитав Юрій, сідаючи навпроти.

Костя потер щелепу. Помовчав.

— Я говорив із хлопцями з Мотелю. Не з верхівки, звісно, ті з нами справ не мають. Але ті, хто крутиться біля справ, чули своє.

— Що вони сказали? — Інна перехрестила руки.

— Переділ іде. Уже не перший рік. Хтось тягне Петра Павленка вгору — і не з наших. Не з місцевих. Він різко пішов угору: нові зв’язки, гроші, впевненість у кожному кроці.

— Не місцеві? — Юрій примружився.

— Точно. Його ніхто не бере за горло, але всім дали зрозуміти — не чіпати. Працювати з ним можна. Але не нав’язуватись. Наче хтось за нього поручився з дуже високого місця… 

Юрій подивився на стіл. Він виглядав розчарованим. 

— І це все?

Костя хмикнув.

— Мої співрозмовники — не той рівень, щоби знати імена. Їм кажуть, вони слухають. Але одне я знаю: Павленко не просто захотів бізнес брата своєї жінки. Йому дали сигнал, що можна. Що є «дах». І він узяв — і бізнес, і дівчину під замок, аби ніхто не задавав питань.

Інна підійшла ближче, зупинилася за спиною колишнього чоловіка:

— Якщо в нього така підтримка, то він не зупиниться. Навіть коли дівчина під нашим дахом.

Костя зітхнув.

— Можливо, саме тому зупинитися не зможе. Отримує такі вказівки, мусить відпрацьовувати…

Тиша повисла важка. Шум нічного вітру за вікном здавався неспокійним.

— Що далі? — спитала Інна. — Поліція? Преса?

— Ми спочатку дізнаємося, хто стоїть за ним, — відповів Юрій. — Поліція працює на своїх. Преса — на чужих. А поки — Кіра залишається тут. Сюди він не сунеться без дозволу згори. Це йому не вигідно.

— А якщо отримає дозвіл? — тихо спитав Костя.

Юрій підвівся, знову подивився у вікно, де в пітьмі мерехтіли фари припаркованої машини.

— Тоді це вже буде інша історія. Але спершу — дізнаємось, хто його рухає. І навіщо їм дівчина…