Читати книгу - "Дівчина, яку ти покинув"

Колись, у середині дев’яностих, пошук зниклих творів мистецтва перетворився на великий бізнес. Ніхто в «Товаристві пошуку і повернення» (ТПП) не передбачав подібних змін, і тепер, п’ятнадцять років по тому, засідання проходять у все більш захаращеному кабінеті Джейні, де завжди чиїсь лікті впираються в хиткі стоси тек, у нагромаджені коробки, повні факсів і ксерокопій, — чи, якщо в засіданнях беруть участь клієнти, унизу в місцевій кав’ярні. Він не раз казав, що їм слід підшукати нове робоче приміщення. І щоразу Джейні дивиться на нього з таким виглядом, ніби чує це вперше, і каже: так, так, чудова ідея. А потім нічого в цьому напрямку не робить.

— Міріам? — Пол підводиться, пропонуючи їй стілець, але дівчина відмовляється.

— Чесно, — каже вона, — мені й так добре.

І безперестанку киває, ніби намагаючись переконати в цьому сама себе.

— Ти от-от провалишся в «Нерозв’язані суперечки 1996 року», — каже він. Йому кортить додати: «І я бачу, що в тебе під спідницею».

— Справді, мені цілком зручно.

— Міріам, чесно, я можу лише…

— Міріам чудово почувається, Поле. Справді. — Джейні поправляє окуляри на носі.

— О так. Мені тут дуже зручно. — Дівчина киває, доки він не відводить погляду. Від цього йому стає ніяково.

— Отже, ось що ми маємо стосовно питань офісного приміщення й кадрового забезпечення. А що ми, власне, маємо?

Юрист Шон проглядає свій подальший розклад: звернення до іспанського уряду щодо повернення вкраденого Веласкеса приватному колекціонерові, пошук двох видатних скульптур, можливе внесення змін до правового врегулювання реституційних позовів. Пол відкидається в кріслі, поклавши кулькову ручку поверх блокнота.

І знову бачить перед собою її, з тужливою посмішкою на обличчі. Її несподівані вибухи сміху. Журбу, застиглу в крихітних зморшках навколо її очей. «Я класно займалася сексом на п’яну голову. Справді. Класно».

Він не хоче зізнаватися сам собі, як засмутився, коли того ранку вийшов з ванної й побачив, що вона просто втекла. Пухова ковдра його сина була розгладжена, і на місці дівчини лишилася порожнеча. Жодної записки. Жодного телефонного номера. Нічого.

— Вона постійна відвідувачка? — того самого вечора спитав він Ґреґа в телефонній розмові буденним тоном.

— Ні. Раніше я її не бачив. Пробач, що ось так повісив її на тебе, братику.

— Жодних проблем, — відповів Пол. Він не потурбувався попередити Ґреґа, аби той сповістив його, якщо дівчина прийде знову. Щось підказувало йому, що цього не станеться.

— Поле?

Він повертається думками до блокнота формату А4, який лежить перед ним.

— Гм… Добре. Як ви знаєте, ми повернули Новицькі його картину. Вона вирушає на аукціон. Що вельми… гм… прибутково, — Пол не звертає уваги на попереджувальний погляд Джейні. — Далі впродовж місяця в мене запланована зустріч стосовно колекції статуеток Бонгемів, пошук Лаурі, викраденого зі старовинного поміщицького будинку в Ейрширі, та… — він гортає сторінки, — ота робота французького митця, що зникла під час Першої світової й нещодавно спливла в будинку якогось лондонського архітектора. З огляду на вартість картини, гадаю, що без бою її не віддадуть. Але справа виглядає цілком зрозумілою — якщо тільки ми встановимо, що картина дійсно крадена від самого початку. Шоне, може, варто розкопати який-небудь юридичний прецедент, що стосується Першої світової війни, просто про всяк випадок.

Шон робить запис у нотатнику.

— Окрім цього я ще маю декілька справ із минулого місяця, які продовжую вести. А ще розмовляв із деякими страховиками щодо того, чи варто нам долучатися до нового реєстру творів образотворчого мистецтва.

— Ще одного? — дивується Джейні.

— Це все наслідки скорочення Департаменту мистецтва й старовини, — каже Пол. — Страховики нервують.

— Але ж мають бути для нас і гарні новини. Що в нас зі справою Стаббсів?

Він клацає ручкою.

— Глухий кут.

— Шоне?

— Хитра справа. Я намагаюся знайти прецедент, але схоже на те, що справа піде до суду.

Джейні киває й озирається на Пола, в якого так недоречно дзвонить телефон.

— Перепрошую, — каже він і витягає телефон з кишені. Уважно дивиться на ім’я. — Вибачайте, але, схоже, я маю прийняти цей дзвінок. Привіт, Шеррі.

Він відчуває, як погляд Джейні обпікає йому спину. Обережно крокуючи, він переступає через ноги колег і зникає у своєму кабінеті, зачинивши за собою двері.

— Знайшла?.. Її ім’я? Лів. Ні, це все, що я знаю… Є? Можеш описати? Ага — звучить схоже на неї. Світло-русяве волосся, може, біляве, довжиною до плечей. Збирає його у хвіст?.. Телефон, гаманець — не знаю, що ще. Немає адреси?.. Ні, я теж не знаю. Точно — зробиш мені ласку, Шеррі? Я можу забрати її?

Він нерухомим поглядом дивиться у вікно.

— Так. Так, знаю. До мене щойно дійшло — здається, я придумав, як повернути її власниці.

— Алло?

— Це Лів?

— Ні.

Пауза.

— Гм… Я можу поговорити з нею?

— Ви судовий виконавець?

— Ні.

— Ну, її тут немає.

— Ви не знаєте, коли вона повернеться?

— А ви точно не судовий виконавець?

— Я точно не він. У мене її сумочка.

— Ви крадете сумочки? Бо якщо ви збираєтеся шантажувати її, це дохлий номер.

— Я не краду сумочок. І я не судовий виконавець. Я той, хто знайшов її сумочку і намагається повернути їй, — він відтягує комірець.

Повисає довга пауза.

— Звідки у вас цей номер?

— Він є в моєму мобільному. Вона позичила в мене телефон, коли намагалася додзвонитися додому.

— Ви були з нею?

Пол відчуває, як усередині розливається приємне відчуття. Він вагається, боячись, що його слова прозвучать надто чуттєво.

— Чому ви питаєте? Вона згадувала про мене?

— Ні, — чути, як на тому кінці скипає чайник. — Це я просто пхаю носа. Слухайте, вона щойно відбула на свою щорічну екскурсію. Якщо заскочите десь о четвертій, вона можливо, буде вже вдома. А як ні, передасте через мене.

— А ви?..

Довга підозріла пауза.

— Я жінка, що приймає вкрадені сумочки для Лів.

— Чудово. Яка адреса?

— А ви не знаєте? — знов повисає тиша. — Ммм. Тоді от що: підходьте на ріг Одлі-стріт і Пекерз-лейн, і там вас зустрінуть…

— Я не краду сумочок!

— Яка наполегливість. Зателефонуйте, як будете на місці, — він майже чує, як вона розмірковує. — Якщо ніхто не відповість, просто