Читати книгу - "Пророчиця"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
З цією думкою Горілий заснув, а коли прокинувся — вовком вити закортіло. Бо тільки тепер до нього дійшло: замкнули його в чотирьох стінах, звідки він начебто й може в будь-який момент вийти, але насправді не може, небезпечно це. Так само як дзвонити, і взагалі давати про себе знати будь-кому в такому чужому тепер, як виявилося, Конотопі. Та ще й їсти нічого в «готелі» нема, а після вчорашніх сосисок вдень у компанії Олесі він так нічого і не встиг запхати в шлунок.
Навіть у вікно не подивишся — краєвид похмурий, промзона, з чого можна хіба що вирахувати, куди його завезли, та від цих знань користі в його ситуації — мінімум.
Так нудився Горілий десь до полудня, і вже зовсім одурів, коли нарешті приїхав Вольдемар і видав новину, від якої навіть тренованому Сергієві стало зле: трупи в Шаповалівці знайшли, тільки один — Генин, а другий — Діми Голови, того самого зниклого стукача.
Тепер Діма Голова знайшовся — труп пророчиці Олесі щез, хоча Сергій бачив його на власні очі.
Чортівня.
Але чортів не буває. Як і взагалі нечистої сили.
Висновок напрошувався єдиний: знову грається Демон, причому в незрозумілу гру. До того ж він явно причетний до зникнення стукача Голови, яке Вольдемара зацікавило, проте не аж так: мало що буває, міліцейському інформаторові завжди є від кого ховатися. Тільки як тепер все це докупи зібрати, Горілий не знав. Вбивство Шполиного інформатора, дрібного, зовсім нікчемного кримінальника, знову не вкладалося в схему, плутало всі розрахунки.
Горілий був більш ніж переконаний: уся ця вистава з підміною трупів була влаштована лише для одного глядача — для нього. Своїми діями він постійно коригував плани Демона, втручався в тільки йому відомий первісний план, змушував постійно змінювати ходи. Так було у випадку з митницею на Хуторі. Так і тепер, коли — через несподіване втручання спраглого до героїзму Гени — його, Горілого, труп не вдалося лишити поруч із мертвим тілом пророчиці Олесі…
Отже, Демон знає, хто саме крутиться в нього під ногами.
Тепер, коли Горілого оголосили в розшук після убивства Діми Голови, весь цей пінг-понг набув вигляду поєдинку, такого собі двобою: хто кого.
Але ж… від самого початку, коли Демон усе це закрутив, він мав інші плани, в реалізацію яких такий собі Сергій Горілий не втручався.
Тому вкотре відіграємо назад…
Якщо повернутися до початку, говорив Сергій радше собі, ніж новому, зовсім несподіваному союзнику — Волі, то вимальовується складна, хоча, як показує час, досить дієва схема. Демон — називатиме його так — вирішив дістати Нікітина. Чому — згодом з’ясується, головне — як. А ось як: спочатку налякати Коваленка, до якого має претензії банк. Кандидатура, вочевидь, обрана навмання, просто Демону саме цей проблемний кредитор потрапив на око. Відповідно до першого етапу багатоходової комбінації Коваленко попереджений про смерть пророцтвом, яке повинне збутися. В міліцію він не побіжить, але злякатися мусить. Тому переповість про це жінці, обраній Демоном у мимовільні спільники. А після вбивства Галина Коваленко підтверджує: так, Миколі напророчили загибель. Хто в це повірить? Ніхто, почнуть розробляти реальнішу версію, і тут Галина наведе тінь на банк «Слобода».
Далі все нібито йде саме.
Бородуля в розшуку як імовірний убивця.
Момота тягають як вірогідного організатора.
Нікітин дістає проблеми як ініціатор протиправних дій, спливають різні небажані секрети.
Та втручається ініціативний стукач Голова, опер Шпола мчить на затримання, Бородуля тікає, вбиває міліціонера, його самого розстрілюють на місці. Здається, події виходять із-під контролю, що грає на руку Демону: банкір Нікітин уже точно, сто пудів отримує серйозні проблеми.
Але пророчиця тим часом сигналізує своєму покровителю: втрутився якийсь ідіот зі шрамом на обличчі.
Демон починає про всяк випадок зачищати кінці, знешкодивши Галину Коваленко з її коханцем Позняковим, заодно фізично прибравши Олесю та спробувавши ліквідувати Горілого, аби під ногами не крутився.
Ось тільки, зауважив Сергій, викладаючи всю можливу схему Вольдемарові, нікуди не вписується стукач Голова. Припускаючи, що той зник не без участі Демона, і точно знаючи про пряму причетність Демона до його вбивства, а також усвідомлюючи: Демон нічого не робить дарма — він підтирає за собою всі сліди, доводиться робити висновок: якимось чином клаповухий нікчемний стукач Діма Голова теж уписаний в цю диявольську схему. Він теж свідок, якого треба прибрати.
Свідок чого?
Перше запитання, на якому Горілий загруз. А Вольдемар, зрозумівши це, лишив на столі в кухні пакет харчів, нагадав — вода в крані, і залишив «гостя» до пізнього вечора самого — вигрузати зі своїх думок.
Під вечір прийшов розказати про те, що Горілого оголосили в розшук.
Воля який час дивився навіть не на нього, а, здається, крізь нього, у вікно, за яким виднілася промислова зона, тоді зняв лівою рукою окуляри, хукнув на скло, витер хусточкою, глянув на світло, склав і сховав у кишеню замшевого піджака.
— Не менжуйся, начальнику, — сказав він нарешті. — Подумай добре. Той, кого ти так сміливо обізвав демоном, дарма ж нічого не робить, правильно?
— Поки не робив, — погодився Сергій.
— Значить, Діму Голову теж завалив недарма. І підкинув його в ту хату замість баби-відьми теж недарма. Значить, воруши мозком: що ще не так? Коли Діма в усе це вліз?
— Ну… Він же Бородулю здав… — знову повторив Горілий. — Я цього діяча не знаю, але тобі на слові вірю. Коли ти кажеш — темний, значить, так і є. Як він міг знати, де заліг хлопець із банківської служби безпеки? Не могли вони перетнутися, різними вулицями ходили — теж твої слова.
— Мої, — кивнув Воля. — Давай, думай далі. Глибше копай, глибше, поки що в очевидному риєшся, начальнику.
— Це очевидне, Вольдемаре, таким очевидним не було, — розумний вигляд і менторський тон співрозмовника починали дратувати і далі голодного Сергія: хоч Воля і привіз якоїсь там ковбаси з хлібом, гість не встиг поїсти, заскочений новинами і захопившись розмовою, — їсти ж ковбасу при Волі чомусь не хотілося. — До цього, як ти кажеш, очевидного ми дійшли методом проб і помилок.
— Ви — це ти з Пашею Нікітиним? Ти висунув версію, а він погодився — це за ним, типу, ганяються?
Спершу ладен заперечити, Горілий раптом завмер із розтуленим ротом. Справді, під таким кутом він ситуацію ще не розглядав. Ні, в тому, що протистоїть справжньому Демону, він сумнівів не мав. Проте тільки в цю мить до Сергія дійшло: а Воля не такий уже й неправий. Хата в Шаповалівці повинна була
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пророчиця», після закриття браузера.