Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » В нетрях Центральної Азії 📚 - Українською

Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "В нетрях Центральної Азії" автора Володимир Опанасович Обручев. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 98
Перейти на сторінку:
стародавні вірування і життя давніх людей.

Я розповів князеві про російські музеї ї бібліотеки, про експедиції Академії наук на руїни Каракоруму на ріці Орхон, про німецького вченого, який розкопував руїни в Турфані. Це зацікавило князя, і він сказав, що такі речі ми, можливо, знайдемо в Хара-Хотс, але тому що ми ними торгуємо самі, то правильно буде, коли заплатимо йому за право їх вивозу з Едзін-Голу.

Після досить тривалої розмови князь погодився дати нам провідника в Хара-Хото і право розкопування, за що я повинен був передати йому верблюжий в'юк мануфактури безплатно, а решту краму, скільки він захоче купити, продати йому із знижкою залежно від цінності речей, які ми добудемо розкопками. Князь заявив, що золоті монети і коштовне каміння неважко оцінити як слід, а книги, посуд, бурханів він розцінюватиме нам недорого.

Довелося погодитись на ці умови, бо ми цілком були в руках князя і могли дістати доступ до Хара-Хото лише при його допомозі. Адже, власне кажучи, він міг забрати весь наш крам безплатно, а нас просто вигнати з своїх володінь.

Коли ми сторгувалися, лама порадив поїхати до Хара-Хото з самими тільки верблюдами, залишивши коней у князя.

— Кожний кінь п'є води стільки, скільки п'ють чотири чоловіка, — заявив лама. — В Хара-Хото води немає, і доведеться вам привозити її туди для себе здалека. Верблюди будуть ходити один раз на три дні до ріки за водою для вас і при цьому самі нап'ються досхочу.

Ця порада була правильною, і ми вирішили виступиш наступного дня на верблюдах, залишивши весь крам у відведеній нам юрті, а коней — в табуні князя. Це гарантувало наше повернення до нього для розрахунку за товари по результатах розкопок.

Наступного дня ми виїхали вчотирьох у супроводі монгола, який знав дорогу в Хара-Хото; він поїхав на князівському верблюді. Везли з собою воду в своїх бочонках і в другій парі, яку взяли у князя, а також лопати, кайло, намет, запас сухарів, баурсаків, борошна, крупи, масла, чаю на два тижні. Як живу провізію погнали з собою чотирьох баранів. Для вивозу викопаних речей князь дав нам кілька великих кошелів, сплетених з шелюжної лози, а для упаковки їх у мене були згорток китайського обгорткового паперу та сувій коленкору нижчої якості. Кошелі монголи виготовляли для китайців, що взимку приїжджали за рибою на Сого-Нур; у кошелях вони вивозили мерзлу рибу. Якби не ця. щаслива обставина, нам довелося б книги і речі, добуті під час розкопок, вивозити в звичайних мішках. Довелося взяти з собою також мішки, бо кошелів вистачило лише для геми верблюдів. У кошелях і мішках ми везли, крім харчу, одяг та інструменти, а також жмутки свіжої тростини для верблюдів, бо паша коло Хара-Хото, за словами монголів, була дуже бідна.

ІНавпроти ставки ми перейшли бродом через Іхе-Гол, який був тут неширокий, всього 6–7 сажнів, і неглибокий — до коліна верблюда; але дно було досить грузьке, мулисте, а вода — густа і бура, як кофе з молоком. У ставці воду для пиття брали не з ріки, а з колодязя в наносах; просочуючись крізь них, річкова вода ставала майже безколірною. За бродом ми пішли майже навпростець на південь по горбистих пісках з бідною рослинністю, що пояснювалось сусідством ставки, якій потрібно було багато палива. Чим далі від неї кущі ставали більшими, з'явилися дерева тамариску і саксаулу. До Хара-Хото від ріки йшли майже п'ять годин, нарешті проминули колишнє русло останнього східного рукава Едзін-Голу, яке було не ширше від Іхе-Голу. По руслу валялися сухі стовбури дерев, присипані піском. Коли ми вже наближалися до нього, то вдалині побачили мури Хара-Хото з окремими баштами; і мури, і башти досить сильно потерпіли від дощів, вітрів, морозів і спеки. Зубці на мурах майже зникли, башти заокруглені. З-за муру видні-лися високі субургани, теж дуже звітрілі. Субургани, схожі на башти, що звужуються догори, ми зустріли також біля самої дороги, коли ще не доїхали до колишнього русла. Північний мур міста в різних місцях був засипаний піском аж до гребеня, тому ми легко піднялися на нього і по піщаному-таки укосу спустилися всередину Хара-Хото.

Ми вдалині побачили мури Хара-Хото з окремими баштами.

Вибравши більш рівний майданчик серед міста, ми під захистом стіни якогось будинку влаштували свій стан, нап'яли намети, склали речі, бочонки з водою прикрили мішками від сонця і від верблюдів, які могли їх перекинути.

У місті всюди були плоскі піщані горби, наметені під захистом решток стін будинків і подекуди порослі травою та кущами; проте і корму, і палива було мало. Доручивши хлопчикам кип'ятити чай, ми втрьох обійшли руїни для загального огляду.

Мури, що мали заввишки 3–4 сажні і завтовшки 2–3 сажні внизу і 1–1 1/2 сажня вгорі, облямовували прямокутник, завдовжки з заходу на схід в 200 сажнів і завширшки з півночі на південь в 180 сажнів, у якому розміщувалась внутрішня частина міста. Видно було поздовжні і поперечні вулиці, вздовж яких простяглися руїни глинобитних будинків у вигляді стін або плоских горбів. В останніх ще збереглися рештки плоских дахів із соломи, мат і дерев'яних кроков з підпірками, критих глиною і більш або менш засипаних піском. Подекуди зводились субургани і рештки більш високих та великих будинків, але теж глинобитних, і фундаменти храмів, складені з жовтої важкої випаленої цегли. Вулиці і середина будинків були засипані піском, різним сміттям, уламками цегли та черепками глиняного посуду. Поза міськими мурами також були субургани та руїни окремих будинків, особливо на західній і південній сторонах.

Повернувшись до наметів, ми пообідали, а потім хлопчики під моїм керівництвом склали загальний план міста, а Лобсин з ламою оглянули руїни поза міськими мурами. Цієї роботи нам вистачило до заходу сонця. Верблюди в цей час паслись серед руїн. На ніч ми повкладали їх в середині стін одного будинку з виходом лише в одну сторону, повз наші намети, так що вони не могли вийти, не потурбувавши нас.

Наступного дня ми почали розкопки. Для систематичного обстеження, на зразок того, яке німці провадили в Турфані, часу у нас не було, і ми вирішили копати навмання в різних частинах міста, розділившись на дві партії: я — з Очиром, Лобсин — з своїм сином. Лама допомагав то одній, то другій: адже його завданням було бачнти, що ми добуваємо.

Так ми пропрацювали два дні в ранку до вечора з невеликою перервою на обід. Погода була

1 ... 55 56 57 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В нетрях Центральної Азії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В нетрях Центральної Азії"