Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

Їй було чотирнадцять, коли тітка, яка виховувала її після смерті матері, нарешті знайшла «того самого єдиного чоловіка» і сказала їй:

— Яночко, ти вже доросла дівчинка і маєш усе зрозуміти. Він гарний, добрий і любить мене. Але ж ми живемо в однокімнатній квартирі…

— Я розумію, — сказала Яна.

— Я хочу дітей, — плакала тітка, — у мене ж іще можуть бути діти.

— Я розумію.

Так Яна опинилася в інтернаті. А в п’ятнадцять, вихована на книгах своєї сорокашестирічної тітки про любов і нескінченних, абсолютно безглуздих серіалах, вона утекла з притулку.

Через тиждень її спіймали два наркомани і три дні протримали в замкненій кімнаті своєї брудної, захаращеної квартири. Потому продали в приватний публічний будинок, де вона «пропрацювала» майже рік, разів п’ять намагаючись покінчити із собою.

Її били, ґвалтували, «садили» на наркотики і перепродували кілька разів, поки вона не стала власністю бригади, яка обслуговувала дівчатками дорогі готелі. Останні власники вилікували її від наркоманії, змусили зробити кілька пластичних операцій, завдяки чому змогли брати за неї досить пристойні гроші.

Три роки безпросвітного рабства. І все ж таки, незважаючи ні на що, вона залишилася дитиною. Це вражало. Мишко, дивлячись на неї, іноді говорив:

— Життя усе-таки — велика сука, — і немов сумніваючись у своїй правоті, запитував: — Чи не так?

— Авжеж, — погоджувався я.

Відпустити її зараз, без грошей, було рівноцінно поверненню назад на панель.

— Ми дамо їй частку, — пообіцяв я.

— Причому таку, щоб вона могла купити квартиру і жити на відсотки, — додавав Мишко.

Я був згоден.

— Як тільки з’являться гроші…

Ми зробили нові паспорти в першому ж більш-менш великому місті, що трапилося нам на шляху. Це було не складно і зайняло не більше п’яти годин. Правда, ми зробили не по одному, а по три паспорти на кожного. Фотографії у всіх трьох були однакові, імена і прізвища — різні. Причому, на відміну від Мишка, ми з Яною вказали свої справжні дані в одному з паспортів, він же попросив написати «Олексій», «Сергій» і «Юрій».

Ми сиділи в купе поїзда, що віз нас за кордон. Яна ловила кожен мій погляд, подавала серветки, з двох однакових шматків купленої у вагоні-ресторані курки клала на мою тарілку той, що здавався їй кращим. Мишко не витримав і мовив:

— Одружився б ти з нею.

— Навіщо?

Яна почервоніла, і, перш ніж випити налитий у пластикову склянку коньяк, я сказав їй:

— Не хвилюйся. Якщо це станеться, то не раніше ніж років через десять.

— Добре, — покірно мовила вона.

Ми без проблем перетнули Північний Кордон, наші трьохсотдоларові паспорти не викликали в митників жодної підозри.

Гравці-професіонали, а їх значно більше, ніж може здатися навіть при спогляданні відвідувачів казино, поділяються на кілька категорій: «шахраї, які працюють командами», «люди прикмет» і «математики».

Ми з Мишком належали до останніх, хоча правильніше буде назвати мене «математиком», а Мишка — моїм помічником.

«Я не вчитель математики, щоб жити логічно», — сказав хтось із класиків минулого століття. Саме цією фразою послуговуються «люди прикмет».

Самі собою вони досить дивні. Хоча б тому, що можуть жити щасливо, обманюючи себе. Вони витрачають купу грошей на екстрасенсів, ворожок і астрологів, перетворюють кишенькові календарі на справжнісінькі паперові простирадла, де до кожного з днів року дописують по кілька сторінок коментарів.

«24 квітня. Місяць у Діві. Сонце зійде о 6:26. День вдалий для невеликих виграшів. Вам допоможе Козеріг, але при цьому ви маєте бути чесні з ним. Колір дня — сірий. Щасливе число — одинадцять».

Нормальній людині розшифрувати подібне марення дуже і дуже складно, але для «людини прикмет» цей запис сповнений прихованого змісту та магії. Для неї він означає таке: двадцять четвертого квітня потрібно одягтися в сіре і піти в казино, що закривається до шостої години двадцяти шести хвилин ранку. Із собою доцільно взяти кого-небудь, хто народився під знаком Козерога і пообіцяти йому п’ятдесят відсотків від виграшу. Дати фішки і пояснити правила гри, попередивши, що потрібно обов’язково ставити на одинадцять, але робити невеликі ставки, тому що цього дня «щаститиме саме на них». Оскільки ж «Місяць перебуває в Діві», найкраще грати за тим столом, де працює круп’є-жінка.

Саме так і не інакше.

Люди прикмет свято вірять у те, що грати можна тільки на узяті в борг гроші, тому що ти ніколи не програєш їх, і в те, що людині, яка прийшла у казино вперше, обов’язково пощастить. Є гравці, які шукають тих, хто ніколи не був у казино, вмовляють їх піти зіграти і беруть з виграшу п’ятдесят відсотків.

І хоча більшість із нас, професіоналів, ставиться до «людей прикмет» іронічно, усе-таки треба зізнатися, що серед них іноді зустрічаються «шамани», які виграють до двохсот-трьохсот тисяч за вечір. Але вони трапляються досить рідко.

Чого не можна сказати про шахраїв і шулерів, які працюють поодинці і групами. До того ж, якщо для професіонала-математика «людина прикмет» — забава, то шахрай — ворог. Адже саме через шахраїв власники казино оголосили війну всім без винятку гравцям, спроможним виграти більше восьмисот євро за вечір.

Звичайно, найбільше шахраїв — серед гравців у карти, адже казино це не