Читати книгу - "Кривавими слідами"

Він повернувся з туалету на заправці. Наразі вони знаходилися майже на виїзді з міста. Вбиральня тут така собі, проте не завжди маєш розкіш перебирати під час служби. Хоч і помив руки, та відразу потягнувся за антибактеріальним гелем для рук, який завжди мали в машині. Після кожного контакту із затриманими чи навіть із заявниками Власта з Валіком дезінфікували руки. Ніколи не знаєш, із ким маєш справу. Ця ж убиральня славилася тим, що тут часто тиняються повії, які працюють поряд, на виїзді з міста. І хоч їх неодноразово затримували, жінки завжди повертаються на так зване «робоче місце».

– Піднапрягла вчора Андрія, аби він мені знайшов якусь інформацію про фігурантів справи Вітторіно, – сумовито промовила, уважно перечитуючи. Уже вчетверте. Настрій її ще більше погіршився після ранкової зустрічі зі слідчим. – Вони заарештували Бойка, – нарешті, вирішила повідомити останні новини.

– То це він?

Валентин кинув назад до бардачка гель, добре потер руки, увімкнув двигун.

– Ну, підозрюють, що він, – Власта розповіла все, що відомо.

– Що ж ти тоді шукаєш у цих паперах, якщо вбивцю затримали?

Валік роздивлявся Власту. Вона лишалася сумною й уникала зустрітися з ним поглядом.

– Ой, сама не знаю, – зітхнула напарниця. Жінка вже зібралася відправити папери до фотороботів на заднє сидіння, як раптом замислилася.

– Що? – помітив Валік.

– Зачекай, мені дещо незрозуміло, – Власта поспіхом почала вишукувати щось серед листків А4. – Тут мала бути інформація… – Власта замовкла, зосередившись на пошуку.

Валік терпляче чекав: він не вельми був згоден з упертим бажанням Власти розкрити цю справу. А ще не погоджувався з тим, що Власта думала про Скляра: урешті-решт, він старший за званням, має набагато більше досвіду, ніж вона. Не те що йому байдуже до розслідування, але ж у них є свої обов’язки. Відтак у слідчих та оперів – свої. Тим часом напарниця знайшла потрібний листок і уважно перечитала. Поспіхом хапнула мобільний і набрала чийсь номер.

– По вулиці Дубенській, тридцять один скарга на домашнє насильство. Хто може перевірити? – почувся голос із рації.

– Гроза[21], плюс[22], – прийняв виклик Валентин.

– Не приймай! – самими лиш губами попрохала Власта, проте запізно.

Напарник запитально подивився на жінку, яка чомусь надзвичайно схвильовано чекала, доки хтось відповість на її дзвінок.

– Андрію, слухай, – жінка майже втратила надію, що однокласник відповість, коли, нарешті, почула його голос. – Тут я передивляюся дані мобільних дзвінків – є певна невідповідність. Принаймні з тим, що відомо мені. Ти переконаний, що нічого не пропустив і не переплутав у процесі пошуків? – Запала тиша, поки Власта уважно слухала відповідь. Валентин тим часом прямував на виклик. – Тобто помилки бути не може?

Знову неймовірно затягнута тиша, поки напарниця слухає відповідь. Хоч Валентин і не рвався розслідувати цю справу, та йому стало страшенно цікаво, що ж дізналася Власта. Відчував, що це таки щось важливе.

– Валіку, розбираємо цей виклик, а далі мусимо дещо перевірити, – попередила, зробивши відбій.

– Власто, ми тільки недавно виїхали на зміну, – спробував заперечити коп.

Та одного тільки погляду на Власту вистачило, щоб зрозуміти: зараз ніщо не змусить цю жінку змінити думку.

Вівторок, 29 січня 2019 року. 11:43

«Та коли ти заберешся звідси?» – дратувалася подумки Власта.

Вони вже двадцять хвилин переконували колишнього співмешканця заявниці покинути її квартиру. Власта переймалася тим, що Андрій скоро має їхати до Чернівців. Мусили будь-що встигнути до нього, аби перевірити важливу інформацію. Патрульна кинула оком на Валентина і відразу втямила: він теж нервує. Звісно, якщо те, що вони підозрюють, виявиться правдою, можна вважати, справа Вітторіно набуває докорінного повороту.

– Ви зареєстровані в цьому помешканні? Покажіть ваш паспорт, будь ласка, – попрохав Валентин.

Наразі вони з Властою стояли при вході на кухню. Саме тут розмістився чоловік років тридцяти, вимагаючи свої права. Коридор та кухня у квартирі були тьмяно освітлені. Навіть світло крізь брудні вікна в кухні потрапляло, здавалося, неохоче. Брак освітлення пригнічував Власту.

– Не ношу із собою паспорт, – озвався.

– Пані, цей чоловік має реєстрацію у вашому помешканні? – звернулася патрульна до невисокої русявої жінки, так само років тридцяти. – Власта навіть не сумнівалася, що ця жінка зловживає алкоголем, хоч зараз і не напідпитку. Так само, як і її колишній співмешканець. Так само, як і її мати, котра вийшла на хвильку з кімнати і слізно вимагала, щоб патрульні примусили цього чоловіка піти звідси назавжди.

– Ні, він не зареєстрований. І ніколи не був, – додала заявниця.

Вона стояла позаду патрульних у домашньому халаті. На босу ногу взуті теплі капці. Патрульна уважно роздивилася крихітний коридор (квартира знаходилася в «брежнєвці»). Судячи з дитячого одягу, що купою висів на вішалці, ця жінка має двох маленьких дівчаток. Скоріше за все, молодших класів.

– Я маю право тут перебувати. Я батько, – відволік Власту від думок чоловік із кухні. – І я тут живу.

– Не живеш ти тут! – обурилася заявниця. – Він не живе тут, шо ви його слухаєте? – звернулася до патрульних.

– Пані, я вас дуже прошу, – якомога спокійніше звернулася до неї Власта, – давайте без скандалів. – Патрульна поправила бронік. Вона терпіти не могла їх носити, та на виклики про сімейне насильство вони зобов’язані їх одягати.

– Як же він сьогодні тут опинився, якщо не проживає тут? – поставив цілком логічне запитання патрульний.

– Та ми вночі повернулися потягом із Карпат. І вночі ти була довольна, хіба нє? – гукнув він до жінки.

– Давайте ви не будете нам тут розповідати подробиці вашого інтимного життя, – попрохала Власта.

– Я вас дуже прошу, заберіть його, – благально звернулася заявниця до копів. – Він мене так побив минулого разу, що в мене струс мозку був. А минулого року ніс мені зламав. Я зібрала всі його речі. Нехай іде, – кивнула головою в бік вхідних дверей.

Власта непомітно зиркнула на годинник. Важко зітхнула: Андрій просив не запізнюватися.

– Я нікуди звідси не піду. Я переживаю за дітей! – уперто стояв на своєму чоловік.

– Що з ними? Де вони? – суворо запитав Валентин.

– Діти в школі, – замість співмешканця відповіла жінка. – Усе з ними добре. Хай не вигадує! Це я маю боятися, коли він поряд із ними.

– На яких підставах ви боїтеся за дітей? Які причини? – поставив наступне запитання Валік.

– Вона погано їх виховує, погано на них впливає.

– Та хай не бреше! – знову втрутилася заявниця і знову на підвищених тонах.

– Заспокойтеся обоє! – зупинила відразу Власта можливу сварку. Відтак звернулася