Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"

— Бери з собою Розанду і скачи нагально туди, не гайнуючи часу,— наказав Сірко.— Рантів — ваша власність, і його не посміють відбирати ні Штефан, ні хто інший, бо там тепер герб Хмельницьких прибитий. Та й не до Раптова, вважаю, їм!..

— І батько слово в слово оте ж саме сказали. Так і зроблю. Шкода лише, що ні тебе, ні пана Богуна не буде зі мною. Король із армадою, кажуть, стоїть уже, оглядаючи край, у Кам'янці-Подільському, то ризикую. Може, хоч Турлюна потиху даси мені з його сотнею? — благально попросив гетьманчук насамкінець.

— Турлюна?.. Візьми. Він надійний, кмітливий, стане тобі в немалій пригоді і в дорозі, і уже на місці,— додав згідливо і обраділо Сірко.— Пришлю його пізно ввечері у Суботів. Але знову ж — я дав тобі його ще тоді, в Сучаві,— змовницьки притишив Сірко голос.

— Певно, що так, полковнику! А як же інакше?! — обрадів молодик, здогадуючись, в чому справа.

— Даруй, що не маю сили допомогти тобі більше, як хотів би.

— Все знаю і ще більше дякую тобі, бо вірю в твою щирість,— направився Тиміш берегом Тясмину.— Не знаю, що це сталося з татом,— журливо понизив він голос.— То Плещеєв їм голову крутив посланцями та листами, немовби приватно ставши, кажуть, на Путивльських землях воєводою, потім отой польський перевертень Унковський занадився дознавачем у замок, назначений воєводою Сіверщини по згоді з батьковим полковником, другим Іваном Богуном, а йому на зміну зачастив наразі отой покруч — Богданов і баки забиває «жалуваною» даниною, а Бутурлін листами премудрими та обіцянками їх бавить. Просто біда, полковнику! І на Січі, може, вже знаєш, Федора Лютая запорожці скинули і обрали кошовим Павла Гомона,— примовк він, щось обдумуючи.— Ще їх плутає отой дармоїд-святоша і сповідник отець Федір. Капуста хвалився, що Богун нещодавно вчинив вилазку і відбив у ляхів велику казну-платню жолдакам-жовнірам, то це нам, думаю, поміч буде неабияка, хоч батько і шпетять його на чому світ стоїть за самочинство...

На прощання, як змовники, потисли один одному руки.

«Гаман не сват, трясця — не хвороба,— подумав Сірко, від'їжджаючи геть.— Якось виліземо і з цієї рахуби. А Богун молодчина. Як добре, що він отакий самочинний у тебе, гетьмане, а не інший».

Довго стояла стіною на шляху клубчаста курява, проводжаючи у два боки вершників, поки й осіла в піщаних кучугурах та під Камінною горою... Пробивалися колючі вечірні промені крізь галуззя дерев і вигравали зайчиками на міхурах віконець чи на склі...

«Гетьман звівся на нікуди, а цей, хоч і тямущий, але був би на рік чи два старший, ото було б діло,— роздумував Сірко, несучись учвал попід Тясмином до Кам'янки.— Треба ж отакому збігові статися. А скільки в замкові набралося отих потрактовників і вивідців, як блощиць, як гайвороння на падалицю-стерво,— пригадав він і старця-посланця ігумені Печерської, і Карачбеєвого гінця, і посла Венеції Віміні, і Наїнбеєвого Каюн-бабу, і московського Богданова, і інших.— Очі у всіх меткі, лиши, ніби п'ють тебе, ніби пронизують, як ото Капустині чи Виговського. А пиха яка у кожного!.. Ех, була б моя воля!..— спинився Сірко, бо не знав, що ж було б, коли б його воля. І вже згодом, зітхнувши: — Був би гетьманом чи Богун, чи Тиміш, а пан Богдан спочивали б собі у Суботові біля пасіки із дідом Арсеном, і Виговського, мабуть, не було б у замку...»

Мчали учвал Тимошеві полки ночами, аж земля гуділа, і Турлюнова сотня розвідців не встигала пильно звіряти їм шляхи. Котилася вскач у журі, гризотах і сльозах, і пташкою, і чайкою квилячи, Розанда — то з покоївкою суботівською, то із Тимошем у берлині. Правився вслід за нею її отець, Лупу, зміщений господар Молдови. В путі потай нарікав він і на себе, і на дружину, і на доньку та зятя, і навіть на гетьмана Богдана та ще бозна на кого, шкодуючи, що не віддав дочку за отого шляхтича-магната Дмитра Вишневецького, бо і Радзивілл був би тепер за нього, і король допоміг би, а так — один він, вважай, лишився як палець, бо сватові до нього діла мало у власній зловісній біді, а султан ніяк не здолає Кріту. Тиміш же, хоч і лицар, але молодий, а друзі і приятелі стали або недругами, або байдужими і вичікують, що то буде. Зрадливою і лукавою буває доля чільців, а ще коли вони покладисті і мирні по натурі...

Ось і Рашків нарешті. Мов жива казка палац! Доброго управителя Тиміш найняв собі,— нічого бога гнівити,— і порядок, і чистота, і краса несказанна! Достиглий виноград прямо через вікно зривай та смакуй! А квітів та чагарів усіляких: підстрижених, врунистих, мальовано посаджених обік хідників, альтан та водометів!..

Лишивши Розанду і Лупу в палаці при Куконі Тудосці, Тиміш зі своїм та тестевими молдавськими полками вже третьої ночі опинився під Сучавою. Завдяки сотні Гната Турлюна, він знав заздалегідь, де розташувалися ворожі до тестя позиції, які вони та чим особливі. Завдяки цьому вдалося йому вигідно підвести і непомітно розмістити свої потуги, звичайно, з поміччю таких досвідчених полковників, як Носач, Болюк і Гулак, а ще з поміччю вірних Лунові молдавських з'єднань, що знали місцевість, як свої п'ять пальців.

Бій почався під Яссами з окремих вилазок, вивідок та наскоків в третій день по сніданку, а розпалився, як вже почало трохи пригрівати сонце. Був кінець серпня. Неспинно понеслися Тимошеві полки на зухвальця логофета і його прибічників та найманців. Дзвеніло, тріщало, іржало, гуло і клекотало побоїще, і козаки, як основна сила, то відчайдушною сміливістю, то кмітливістю, обходами та хитрощами уже під вечір розірвали на шмаття ворожі лави, а як стемніло,— перемогли їх, об'явивши прощення всім, хто здасться.

Тільки ніч порятувала і Штефана-Георгіцу-Бурдуца Тлустого, і рештки його та Барашевого з'єднання. Не знав обраділий від перемоги князь-паша Лупу, принісшись ледь світ в