Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Одіссея найкращого сищика республіки 📚 - Українською

Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одіссея найкращого сищика республіки" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 236
Перейти на сторінку:
після вдалої справи. Допитали босяків, ті зізналися, що фотографа вони вбили, але не задля пограбування: замовили його. Один купецький синок. Прихопили й синка. Той розповів, що фотограф йому обіцяв фотографію мене голої. Щоб усі шрами видно було. Фотограф казав, що в лазні, де я миюся, апарат поставить і зніме. Купецький синок півтори тисячі рублів заплатив за три фотографії. Але дуже грошей шкода було. Найняв босяків, щоб ті фотографа зарізали, а гроші йому повернули. Босяки зарізали, але грошей не віддали, почали гуляти. Синок став гроші вимагати, а босяки його ножем налякали, забрали гаманець і годинник, упевнені були, що в поліцію не піде. Але виявилося, що не поліції треба було боятися. Найцікавіше, що у фотографа жодних моїх фотографій не було. Він найняв якусь дівку, одягнув перуку, щоб зачіска схожа на мою, розмалював тіло смугами, наче то шрами, і сфотографував. Думав обдурити купецького синка, купецький синок думав, як би не заплатити, найняв бродяг, ті взагалі ні про що не думали, коли в Одесі працювати задумали. Ось і маємо ще чотири трупи. Це до нашої розмови про те, що люди змінилися. А ми вже приїхали.

Авто зупинилося біля якогось дорогого, мабуть, ресторану, де нас зустрічав десяток офіціантів і метрдотель. До землі вклонялися — таким дорогим гостем я їм був. Ми з Анютою пройшли в залу, сіли за найкращий стіл. Окрім нас, нікого в ресторані не було. Тільки двоє хлопців з охорони сіло біля входу. Нам принесли меню, метрдотель запропонував допомогти з порадою, щоб замовити. Я таких страв, які в меню були, навіть не знав.

— Пані Анетто, замовте щось для мене, повністю довіряю вашому смаку. — Вона замовила, коли метрдотель пішов, усміхнулася.

— Бачу, якось незатишно вам у дорогій ресторації, Іване Карповичу.

— Та я ж людина проста. Почуваюся наче на параді, коли перед командуванням крокувати треба. А тут он, бачите, самих виделок півдесятка і ножів стільки само. І ложки ще кількох видів. А мені ж завжди однієї вистачало.

— То навіщо мучитися? Ходімо! — Анюта підвелася. До нас прибіг переляканий метрдотель. Злякався, сердега, що нам щось не сподобалося, але Анюта його заспокоїла, попросила відвести нас до окремого кабінету, щоб офіціанти не турбували.

— Пардон, але ж подавати, наливати... — забубонів метрдотель.

— Я сама наллю і подам, — перервала його Анюта. — Нехай поставлять усе на стіл і йдуть.

Метрдотель сперечатися не став. Ми зайшли до окремого кабінету.

— А тепер, Іване Карповичу, сідайте, як зручно, їжте, чим зручно, хоч руками. Я ж поки наллю.

Ми випили, офіціанти нанесли їжі повен стіл і вийшли. Я взявся закусювати, бо з дороги був голодний. Одною ложкою їв, як звик. Міг би й виделкою з ножем, але якщо вже в задоволення, то в задоволення. Анюта ще налила. Цього разу тільки мені.

— Бережу голос, увечері хочу бути в найкращій формі. Для вас, — сказала вона і відставила чарку.

— Тоді за ваш чудовий голос. — Підняв я чарку, випив до дна і теж відставив. — На сьогодні досить. А чого ви нічого не їсте?

— Я не дуже люблю їсти. — Анюта взяла виделкою шматочок сиру й надгризла його. Сиділа якась замріяна.

— Ви теж у якихось думках ширяєте, — помітив я. — Кохання?

— Ні, Бог милував. У мене колись було кохання, і це досить таки боляче. Я про інше хотіла спитати. Іване Карповичу, у вас же донька є. Що ви відчули, коли вона з’явилася?

Я дожував, відіслав ложку, витер серветкою губи.

— Що відчув? Відчув, що все геть змінилося. Раз і назавжди. З того самого моменту, коли я вперше взяв Моніку на руки, я зрозумів, що тепер буду до кінця життя хвилюватися за неї. Боятися, аби з нею не сталося чогось поганого. Це такий тягар, який залишиться з тобою назавжди. Поки в мене не було Моніки, я нічого не боявся. Навіть умерти. Я часто бував на межі смерті, щоразу байдужий до того, виживу чи ні. Коли ж з’явилася Моніка, я став боятися померти. Я хотів жити, бути поруч із нею, виростити її. Але ще більше боявся не за себе, а за неї. Це важко. Але це такий тягар, за який можна віддати все. Коли дитя притискається до тебе, щось бурмоче під ніс, а потім солодко засинає на твоїх руках, із цим не можна нічого порівняти. Це рай. Найбільше щастя з приступних людині. Ось бачите, у мене аж сльози на очах. Якийсь я став тонкосльозий. Завжди, коли згадую про Моніку, плачу. Дуже скучив за нею. — Я витер очі серветкою. — Мабуть, найкращий сищик імперії не мусить отак плакати.

— Найкращий сищик імперії може робити все, що заманеться. — Анюта відірвала кілька виноградин від розкішного кетяга. Була весна, звідки взявся виноград? Я не знав. — Останнім часом мене охоплює якийсь дивний неспокій. Він поглиблюється, коли я бачу маленьких дітей. На очах одразу з’являються сльози, хочеться взяти малюка на руки, хочеться пестити його, співати колискову, годувати, слухати, як воно сопе і плямкає. Ось такі дурниці.

Анюта трохи зніяковіло усміхнулася.

— Я дуже вас розумію. Щоправда, в мене не було жодного неспокою, аж поки мені привезли Моніку. Я не думав про дітей, взагалі про родину не думав. Просто жив собі, займався розслідуваннями, писав історії для журналів. Почав потроху багатіти, ставати відомим — і тут народилася Моніка. Я спочатку розгубився. Чесно скажу, наполіг на тому, що буду виховувати доньку, лише через провину перед Ізабеллою, її матір’ю, яку відпустив до Італії саму, і там її вбили. Але вже за

1 ... 55 56 57 ... 236
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одіссея найкращого сищика республіки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одіссея найкращого сищика республіки"