Читати книгу - "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі"

З. Князь Василь Красний Галицький (Острозький) — нащадок руського короля Данила Галицького — з питання звинувачень Вітовта.

4. Князь Олександр Ніс (Туровський) — нащадок руських князів — з питань Грюнвальдської битви (як учасник).

Звичайно, головним доповідачем Великого Литовсько-Руського князівства слід уважати православного теолога і Київського митрополита Григорія Цамблака, бо, як пишуть сучасні українські історики, «… в Констанці, по суті, вирішувалась доля православ’я у Литовській державі» [44, с. 275].

«Цамблак прибув до Констанца на початку 1418 р., коли собор уже добігав кінця, на чолі пишної депутації з 300 русинів, литовців, волохів і татар.

Митрополит привітав учасників собору «Похвальним словом», в якому не пошкодував гучних епітетів на їхню адресу («Вы есть звёзды церковные, небесных звёзд светлейши и действеннейши не плавающие по водах корабли наставляющи к градом и местом, но душа правяще к небеси»). Він закликав присутніх «воедино собрати по первому устроению и отеческому преданию от многих лет, завистию дияволиею, расщеплённое тело церковное», широко вдаючись до риторичних прийомів…» Його візит у Констанці навіть перетворився на поїздку до Риму (тобто Папа запросив митрополита до Риму для диспуту зі своїми «мудрецями». — В.Б.). За перемогу в цьому диспуті Вітовт нібито пообіцяв митрополитові перейти разом з усією Литовською землею у православ’я; поразка ж загрожувала покатоличенням русинів…» [44, с. 274–275].

Варто думати, що Київський митрополит Григорій Цамблак у диспутах з католицькими теологами не програв, раз Папа та Рим не мали підстав покатоличувати Русь (Україну). Не будемо вдаватися до пояснень розбіжності «тлумачення у східній та західній християнських традиціях догмату троїстості Бога (головного каменя спотикання християнських теологів. — В.Б.)» [44, с. 275].

І хоча митрополит не зазнав у диспутах поразок, та Великий князь Вітовт, звичайно, не збирався вихрещувати Литву з католицької в православну віру. Мова йшла про об’єднання двох церков, про їх унію. Такою у ті роки була думка як у Константинополі, так і в Києві. Послухаємо:

«Цамблак… заманіфестував свої наміри на аудієнції у папи Мартіна V, закликавши його форсувати справу унії, укладенню якої сприяли настрої, що, за словом Цамблака, запанували на Русі та у Візантії (останнє засвідчили представники візантійського імператора Мануїла, котрі також прибули на Собор). Отже, литовський (мається на увазі Київський. — В.Б.) митрополит не збирався йти шляхом сепаратних угод: зберігаючи пієтет щодо візантійської Церкви, він пов’язував справу унії з позицією тамтешніх ієрархів» [44, с. 275].

Хочу зазначити, що вплив Великого князя Вітовта в державі був, без сумніву, домінуючим. Але на руських (українських) землях правили наші князі. І, звичайно, на руських землях влада і вплив Великого Руського князя була нітрохи не меншою за владу Вітовта. Це історіографії правлячих нами шовіністичних держав (імперій) вбивали сотні років у наші голови тези про відсутність будь-якого українського духу, особливо державницького, на нашій предківській землі. Тому й немає жодної згадки про руських (українських) князів та їх рішення. Немовби вони були осторонь такого важливого, доленосного процесу.

Українські князі не тільки дієво співпрацювали у виробленні стратегії поведінки делегації на Констанцькому Соборі, а й були активними учасниками його, виступаючи з деяких питань головними доповідачами. Так, одночасно з митрополитом Григорієм Цамблаком вчинки та дії Великого Литовсько-Руського князівства і особисто Вітовта коментував та захищав син Великого Руського князя Федора Галицького (Острозького) — Василь Красний, який був учасником Констанцького Собору. В європейській історичній науці цього руського (українського) князя подають під іменем-прізвищем Гедігольд.

Немає жодного сумніву, що польські та російські історики давніх часів (ХVІІ–ХІХ століть) достовірно володіли питанням походження імені-прізвища Гедігольд. Урешті-решт — в Європі матеріали 16-го Вселенського Констанцького Собору (1414–1418 роки) таємницею ніколи не були. Хто бажає — може в цьому переконатися. Хоча, звичайно, в Російській імперії матеріал про 16-ий Вселенський Собор завжди був заборонений. Особливо цю подію замовчували російські більшовики радянського часу. Не люблять говорити на цю тему й польські шовіністи.

Дивує тільки: чому сучасні історики незалежної України мовчать з цього приводу. Я ж свідомо в цій частині книги не посилатимусь на матеріали Вселенського Собору, щоби показати, що й інші давні джерела дозволяють ідентифікувати князя Гедігольда, як руського князя Василя Красного. Що автор і зробив у першій книзі «Україна-Русь. Споконвічна земля».

Зазначимо: саме завдяки князю Василеві Красному — нащадку руського (українського) королівського роду Данила Галицького — Констанцький Собор (1414–1418 років) змушений був визнати:

Перше. Законність походження української православної церкви, яка постала 988 року за часів єдиної християнської. Запроваджена та підтримувалася представниками Великого руського (українського) князівського роду, серед яких — князь Василь.

Друге. Василю Красному, він же руський князь Гедігольд, вдалося переконати «…учасників Констанцького собору (1414–1418 рр.), що татарська політика Вітовта узгоджується з настановами християнської церкви» [44, с. 267].

Це була наша друга — моральна — перемога над Тевтонським орденом.

Переміг руський (український) князь Василь Галицький (Острозький).

1421 року Велике Литовсько-Руське князівство відвідав посол англійського і французького королів Бургундський лицар Гілльбер де Ланноа.

«Я проехал через нижнюю Русь и прибыл к князю Витольду, великому князю и государю Литовскому, которого я нашёл в Каменце на Руси» [8, с. 36].

Ми цитували спогади Бургундського лицаря за перекладом київського історика Ємельянова, опубліковані 1873 року в «Киевских университетских известиях. № 8». У примітці 2 на сторінці 36 історик пояснив таке: «Польский переводчик полагает, что это Кременец, потому что ниже Ланноа говорит ещё о другом Каменце, находящемся в Подолии, следовательно о настоящем Каменец-Подольске. Но Ф. Брун (який раніше опублікував спогади де Ланноа. — В.Б.) даёт другое, более вероятное объяснение. Он говорит, что если бы Ланноа ездил в Кременец, то