Читати книгу - "Скоґландія"

А крім того, кому вона попалася б до рук, якби спробувала зараз підхопитися, закричати й подати знак береговій охороні?

Її відвезли б назад до Естерлінда.

«Я, мабуть, із глузду з’їхала, — подумала Ярвен. — Та краще вже зоставатися тут, з оцими. Хоч вони мене й викрали, зв’язали руки й ноги і заткнули рота кляпом. Вони не катували мене й поділилися зі мною останнім окрайцем хліба. А якщо пощастить пояснити їм, що все це — лише прикра помилка…»

— Дванадцять хвилин! — прошепотіла Малена.

Патрульний катер, бадьоро постукуючи мотором — так, ніби ні для кого й не становив небезпеки, — повертався назад.

— У нас рівно дванадцять хвилин! — знов прошепотіла Малена.

Перестук мотора почав стихати, і Йоас відпустив потилицю Ярвен.

— Ледве-ледве встигаємо! — прошепотів Йоас.

Ярвен перша помітила Нанукового човна. Він нечутно, темною тінню немовби випірнув з води, вітер лише трохи напинав його понурі вітрила. Аж коли човен увійшов у бухту, Йоас подав умовний сигнал: кілька довгих і кілька коротких спалахів ліхтариком. Азбуки Морзе Ярвен не знала, однак чоловік на баркасі, схоже, очікував Йоасового сигналу. Коли якір ковзнув у воду, в мертвій тиші на межі ночі й дня шум вітру над водою здався їй неприродно гучним. Потім довкола знову залягла тиша.

— Ти перша! — прошепотів Йоас. — І начувайся, якщо надумаєш здійняти галас!

Ярвен розуміла, чому обоє так поспішають. Вони мали скористатися паузою в патрулюванні сторожового катера, а дванадцять хвилин — це зовсім не багато для того, щоб спуститися крутим берегом униз і непомітно допливти до човна.

— Давай! — прошепотів Йоас. Голос у нього тремтів.

Ярвен обережно почала спускатися підмитим водою крутобережжям. У темряві її руки чіплялися за якісь виступи, коріння, віття поодиноких кущів. Один раз вона поїхала поповзом і відчула, що подряпала об якийсь гострий виступ ногу; потім їй пощастило вхопитися за гілку, і вона з полегкістю зітхнула. Угорі над нею скрикнула від болю Малена, а тоді мимо шурхонув кудись углибину Йоас. Ярвен почула, як він гупнув унизу на землю.

— Йоасе! — покликала Малена. — Йоасе, ти собі нічого не…

— Усе гаразд! — прошепотів той.

Його голос пролунав майже поруч, і нарешті й Ярвен відчула під ногами гальку, якою був усипаний берег.

— Без паніки! — додав хлопець.

Малена, тихенько скрикнувши, приземлилася остання.

— Гайда, пливімо! — кинув Йоас і підштовхнув Ярвен у плечі.

У темряві вода виявилася теплішою, ніж вони думали. Ярвен якомога тихіше ввійшла в неї й на мить затамувала подих. Пливти з кляпом у роті було страшно, та після перших змахів руками вона заспокоїлась. Від солоної води подряпина на нозі защеміла, проте Ярвен, щосили загрібаючи руками, пливла до баркаса поперед Йоаса й Малени.

«Цікаво, що б ці двоє робили, якби я не вміла плавати? — подумала вона. — А що б вони зробили, якби я відмовилась іти з ними, спускатися з тієї кручі? Якби я справді була в спілці з віце-королем, якби схотіла, щоб охорона нас схопила й визволила мене? Вони не мали б жодних шансів доправити мене до човна, нас неодмінно впіймали б. Не минуло б і цих дванадцяти хвилин. Жодних шансів!»

Про це саме думала, схоже, й Малена, коли вслід за Ярвен вилізла мотузяною драбиною на човен. Вона кинула на Ярвен замислений погляд, показала на кляп у її роті й сказала:

— Зараз. Нехай лишень трохи відпливемо.

Ярвен кивнула головою.

Ще не встиг Йоас вибратися на човен, а рибалка вже заходився вибирати якоря.

— Усі на борту? — тихенько спитав він через плече. — Ну, зараз запахне смаленим! Ховайтеся під сіті!

Ярвен хутко, як і Малена з Йоасом, виконала цей наказ і знову помітила замислений Маленин погляд. «Може, вона все ж таки вислухає мене, коли все оце вже буде позаду, — подумала Ярвен. — Може, повірить…. Не знаю, що буде потім, та принаймні ворога в мені вона тоді вже не бачитиме. А на душі в мене вже не буде так самотньо».

— Заляжте! — прошипів рибалка. — Підпливають!

Знов почувся перестук мотора патрульного катера, який наближався, і Ярвен збагнула, що в дванадцять хвилин вони не вклалися. Зрештою, в такий короткий час укластися й не можна було, і це мав розуміти й сам рибалка. Як він тепер пояснить береговій охороні, чому о цій порі опинився тут, у бухті, а не на рибних мілинах? Як він узагалі сподівався сховати своє суденце, навіть коли вітрила на ньому темно-червоні, а сам корпус геть чорний? Вночі, та ще на відстані, темрява їх, може, й проковтнула б, але ж не на світанку! Усе