Читати книгу - "Мауглі"

Пантера лягла, зітхнувши, — вона ж бо чула, як тренувався дятел Ферао, готуючи свою весняну пісню до Пори Нових Пісень, як кажуть мешканці лісу.

В індійських Джунглях одна пора року переходить в іншу майже непомітно. На перший погляд здається, що їх лише дві — волога й суха. Та придивившись уважно між зливами й хмарами куряви, ви побачите, як правильно й тут чергуються усі чотири пори року, і найкраща з них — весна, бо їй не доводиться встеляти чисті голі поля новими квітами і листям. Весна лише згонить і знімає всю побляклу зелень, усе напівживе, напівзасохле, що пощадила м'яка зима, і стомлена, напіводягнена земля знову почуває себе юною і оновленою. І вона робить це так гарно, що ніде в світі немає такої чудової весни, як у Джунглях.

Настає такий день, коли все в Джунглях стомлюється, і навіть пахощі, що пропливають у важкому повітрі, здаються застарілими й набридлими. Цього неможливо пояснити, можна тільки відчути. Потім настає інший день: око не помічає ніяких змін, але всі запахи робляться новими і прекрасними, і вуса мешканців Джунглів тремтять аж до самих коренів, а зимова шерсть на них починає вилазити довгим лахматим клоччям. У таку пору, як тільки випаде дощик, дерева, кущі, бамбуки, мохи, всі рослини з соковитим листям прокидаються ї ростуть з шумом, який ви навіть можете чути. Серед того шуму вдень і вночі лунає глухе гудіння. Це — шум весни, трепетливий звук, але не дзижчання бджіл, не сплеск спадаючої води, не шелест вітру у верховітті дерев — ні! То муркотіння зігрітого щасливого світу.

Досі Мауглі завжди втішався зміною пір року. Це він перший помічав і Весняне Очко глибоко між травою, і перше пасмо весняних хмар, які ні з чим не сплутаєш у Джунглях; його голос лунав під зоряним небом в усіх вологих квітучих моріжках. Хлопець підспівував хору жаб або сміявся з маленької сови, яка літала білими ночами. Як і все його плем'я, для довгих переходів Мауглі вибирав весну і з радістю пробігав миль тридцять — сорок, а то й п'ятдесят од присмерку до ранкової зорі; а назад повертався задиханий, веселий і у вінку з дивних квітів. Четвірка не супроводжувала хлопця в шаленому бігу по Джунглях, а ходила співати з іншими вовками. Мешканці Джунглів дуже зайняті навесні, і Мауглі чув, як вони, залежно від своєї породи, то гарчать, то кричать, то свистять… У цей час голос у всіх їх мінявся, і це одна з причин, чому весна називається Порою Нових Пісень.

Проте, як сказав Мауглі пантері, цієї весни щось дивне робиться з ним. Ще паростки бамбука не встигли покритися коричневими плямами, як юнак уже чекав ранку, коли зміняться запахи. Та як тільки розвиднілося і Мор, павич, яскраво палаючи бронзою, блакиттю та золотом, сповістив про нові запахи поміж затуманених дерев, і Мауглі розкрив рот, щоб відповісти йому, слова застряли в юнака в горлі, і одне почуття охопило його з ніг до голови — почуття безутішного горя. Юнак оглянув себе, щоб переконатися, чи не наступив на колючку. Мор кричав про нові запахи, інші птахи вторили йому, а зі скель Вайнгунги до Мауглі долинув хриплий голос Багіри, схожий чи на крик орла, чи то на іржання коня. На брунчастих гіллячках почувся вереск Бандар-Логів; Мауглі стояв і хотів відповісти павичеві, але з вуст юнака виривалися лише зітхання та стогін, викликані його горем.

Мауглі дивився довкола і бачив лише насмішкуватих Бандар-Логів, які металися по деревах, бачив Мора, який, розпустивши хвіст, танцював на підгірку.

— Запахи змінилися, — вигукнув Мор. — Доброго полювання, Братику! Чому ж ти мовчиш?

— Братику, доброго полювання, — свиснув Чіль, шуліка, спускаючись з дружиною вниз. Вони обоє опустилися майже під носом Мауглі, так близько, що кінчик пухнастого білого пір'я доторкнувся до юнака.

Легкий весняний дощ — там називають його слоновим — пройшов по Джунглях смугою в півмилі, залишивши за »собою мокре тремтяче листя, і закінчився подвійною райдугою і легким гуркотом грому. На хвилину весняний гул стих, і всі мешканці Джунглів зразу ж заговорили хором. Мовчав лише Мауглі.

«Я їв добру їжу, — подумав він, — пив добру воду. В горлі не пече, і воно не повужчало так, як тоді, коли я покуштував корінь з синіми цяточками, що Оо, черепаха, назвала його чистим, кормом. Але мені важко. Я й сам не знаю, навіщо наговорив дурниць Багірі, іншим мешканцям Джунглів і своєму племені. Зараз мені то жарко, то холодно, то раптом і не холодно, і не жарко; але я злюся, сам не знаючи на кого і на що. Пора пробігтись! Перетну сьогодні гори, зроблю весняну прогулянку в північні болота, а потім повернуся. Я занадто довго і легко полював. Четвірка піде зі мною — адже вони стали гладкі, мов хробаки».

Мауглі покликав братів, але ніхто з четвірки не озвався. Вони зайшли дуже далеко й не чули його голосу. До того ж співали Пісню Місяця і Самбгура разом з вовками Зграї. Навесні мешканці Джунглів мало відрізняють день від ночі. Мауглі виразно загавкав, але у відповідь почув лише глузливе «няв» невеличкої плямистої деревної кішки, яка лазила над ним по гіллі, шукаючи ранні гнізда птахів. Юнак затремтів із гніву і до половини витяг свій ніж. Потім, хоч його ніхто й не бачив, набундючився і гордою ходою пішов униз пагорком, підвівши голову і насупивши брови. Але ніхто з його племені нічого не запитав у нього, бо кожен займався своїм ділом.

— Так, — промовив Мауглі до себе, хоч серцем відчував, що то правда. — Коли руді собаки приходять із Декана або Червона Квітка танцює поміж бамбуком, тоді всі Джунглі, виючи, збігаються до Мауглі і називають його великими, мов слон, іменами. Зараз же всі в Джунглях бісяться, наче Табакі, бо зачервонілося Весняне Очко, а Мор у веснянім танці показує свої голі ноги… Присягаюсь биком, що викупив мене, — Повелитель я Джунглів чи ні? Мовчіть! Що ви тут робите?

Два молодих вовки із Зграї бігли дорогою, розшукуючи підходяще місце для бійки (ви, напевно, пам'ятаєте, що Закон Джунглів забороняє битися на очах у Зграї). Шерсть на їхніх шиях настовбурчилась, мов дріт, і вони оскаженіло гавкали, готові