Читати книгу - "Шлях меча"

Зате сам Шото не обмежував себе нічим, працюючи винятково на поразку – і за такого стану справ він обов’язково рано чи пізно дістане Друдлове тіло!

Рано чи пізно.

І зупинятися він не буде.

Шото не провадив Бесіду. Він бився. А Дитячий Учитель… він хотів битися. Він жагуче хотів цього, всією душею, всією істотою! – але його душа в останню, найважливішу секунду казала: «Ні!»

«Фархада б на його місце!» – ледве встиг подумати я, і тут трапилося непередбачене. Те, на що ніяк не міг зважитися Наставник, зумів зробити Придаток Друдл!

Коли маленький ятаган, мало не плачучи зі злості на себе самого, учергове ухилився від незахищеного стегна Придатка Шото, не розрубивши навіть поли халата – Придаток Друдл із нечленороздільним криком раптом стрибонув уперед, мало не перекинувши Придатка Шото, і щосили вдарив того коліном у низ живота.

Це було брутально й брудно, це суперечило всім канонам і основам Бесіди, разом узятим, і це було надзвичайно доречно. Зрозуміло, доречно зовсім не для Придатка Шото, який завив від болю й зігнувся навпіл.

І от що дивно – якщо від майстерності Наставника я отримав чималу насолоду, то від Друдлового вчинка я був просто в захваті. Щоправда, це був дещо тваринний захват…

І через це мені одразу стало ніяково.

Дитячий Учитель просвистів біля відкритої для атаки голови Придатка Шото, змахнувши пасмо волосся, але так і не змусивши себе повторити Фархадів удар, який розколов череп скаженого чауша – і один свист наклався на інший.

Глядачі не витримали, стаючи учасниками.

Сай Перший на дві третини увійшов під праву Друдлову ключицю. Блазень зойкнув, пальці його розтиснулися, і Дитячий Учитель брязнув об камінь бруківки.

Кутастий Придаток братів Саїв стояв на місці, але в руці його вже погойдувався руків’ям догори Сай Другий, готовий у кидку піти за братом.

– Я ж тобі сто разів повторював, Шото, – проскрипів Сай Перший, доки Друдлів халат довкола нього набухав, просочуючись кров’ю, – не пхайся в герої, не наривайся без потреби. А тобі все забавки… І що б я Но сказав, якби цей товстун твого Придатка попсував?! Гаразд, закінчуй…

– С-скотина! – злобливо зашипів Шото, і…

…Час – дуже дивна штука. Ченові знадобилося всього п’ять стрибків, щоб опинитися в гущі подій, і за ці лічені миті встигло відбутися багато чого, про що значно довше розповідати, ніж воно зайняло часу насправді.

Певно, час буває справжній і несправжній. Минуле, майбутнє – це для філософів. А для Звитяжців – лише справжнє й несправжнє.

Це був теперішній час.

…Перший стрибок. Шото, ще не завважуючи мене й Чена, двома косими змахами перекреслює пораненого Друдла, і той важко падає на коліна, затискаючи лівою долонею розсічений живіт. Шото злітає вгору, його Придаток робить крок уперед – зараз, зараз його нога опуститься…

…Другий стрибок. У Чена летить, завваживши нас, Сай Другий, летить швидко й уміло, анітрохи не гірше від метальних ножів із Фумена – але він значно більший від мідної монетки гітріфі, тож я без особливих зусиль підхоплюю його на кінчик клинка, пригашую розгін і, не зважаючи на лайки радного Сая, кручу в повітрі й відкидаю до стіни. Нога Придатка Шото із силою опускається на Дитячого Вчителя, і маленький ятаган із тріском ламається біля самого руків’я.

Нерівні краї зламу тьмяно блищать у місячному сяйві, і Дитячий Учитель мовчить, як завжди… Ні, тепер уже назавжди. «Наставнику!» – нестямно виє Дзютте, а згори вже з реготом обрушується Шото…

…Третій стрибок. Друдл, стоячи на колінах, віднімає ліву руку від живота – і в ній одразу опиняється Уламок, притиснувшись усім своїм товстим і тупим клинком до Друдлового передпліччя. Два блазні на мить стають одним цілим, і я бачу, як Шото із розмаху налітає на Дзютте й з криком безсилля відскакує, мало не зламавшись. Ще один удар – і Дзютте раптом прослизає в момент зіткнення, намертво заклинивши Шото між своїм чотиригранним клинком і пелюсткою ґарди. Різкий поворот – і…

…Четвертий стрибок. Брязкіт, передсмертний крик Шото – і його уламки лягають поруч із мертвим Дитячим Учителем. Друдл хрипить, Дзютте падає на бруківку, відкочуючись убік, і слідом падає сам Друдл. Горілиць. Устромлений у його тіло Сай Перший упирається руків’ям у камінь, і Друдлова вага за долю секунди ламає навпіл тонкий клинок кинджала. Оповите мотузкою руків’я вислизає з-під непорушного блазня – і все, що залишилося від Сая, лежить тепер упритул до шматка леза Шото й руків’я Дитячого Вчителя. Купка мертвого металу, мертвого, мертвого, мертвого, мертвого…

…П’ятий стрибок. «Ти ж не будеш убивати беззбройного! – кричить Придаток Шото, відступаючи назад і намагаючись не зустрічатися поглядом із Ченом-Мною. – Ти не зможеш…» Очі його зупиняються на залізній Ченовій руці, у якій затиснутий я, і запізнілий страх відбивається в них – щоб залишитися там назавжди. «Ти не зможеш…» – майже беззвучно ворушаться його губи, я бачу це Ченовими очима, я чую це Ченовими вухами, і заборонна межа зовсім близько, але ще ближче заколотий Друдл, і вбитий Дитячий Учитель, і уламки тих, кому краще було б узагалі не народжуватися…

– Ти не зможеш…

– Справді? – запитую я, намацуючи вістрям серце Придатка Шото й вислизаючи назад, перш ніж воно перестало битися.

– Справді? Ти справді так вважаєш?

Це була легка смерть.

Він такої не заслуговував.