Читати книгу - "Не рідні, Ольга Джокер"

*** 

Вихідні я проводжу у Ані. 

Ми ледарюємо, дивимося серіали і плаваємо в басейні на цокольному поверсі. Іноді до нас приєднується Жанна Леонідівна. Кльова вона і весела, особливо коли вип'є. 

У компанії з ними я відчуваю себе спокійно і добре, але коли опиняюся у будинку - бажання нескінченно дзвонити Кирилу досягає піку. Розумію, що йому теж непросто, адже він не розважатися у відрядження поїхав, але нічого вдіяти з собою не можу. Виявляється, відносини - це складно. Максимально складно, коли чоловік старший і тобі хочеться йому хоча б трішки відповідати. 

Самсонов може дзвонити раз на кілька днів. В будь-який час. Найчастіше вночі. У нього такий голос при цьому... Змучений, стомлений. Сон миттю зникає, я намагаюся його підтримати і підбадьорити. Не знаю, наскільки добре у мене виходить, але намагаюся, хоча бувають і періоди зривів, і тоді втішати доводиться йому. 

Кирило дзвонить після десяти. Йде кудись, глибоко дихає. Навколо така гнітюча тиша, що навіть мені не по собі стає. Здригаюся, лежачи під теплою ковдрою, і яскравіше включаю нічник. 

- Привіт! Я не думала, що ти подзвониш сьогодні. 

- Привіт, не збудив? 

- Ні! Я тільки лягати зібралася. 

- Розкажи мені що-небудь, мала, - раптом просить він. 

Я сідаю на ліжку, шморгаю носом. Щось сталося, відчуваю. От би Кирило був поруч - я б міцно його обняла і довго-довго не відпускала. 

- Ми з Машкою збираємося завтра на шопінг. Кажуть, у торговому, який біля універу, великі знижки. 

- Чудово. 

- А потім посидимо де-небудь, поговоримо. 

- Тільки будь обережною, прошу.

- Не обіцяю, - відповідаю з посмішкою, щоб трішки його позлити. Для тонусу. 

- Віта... 

Кирило важко зітхає і, здається, зупиняється. При хорошому розкладі ми побачимося вже через тиждень. Третина терміну за плечима! Ось тільки ніхто не дає гарантії, що відрядження не затягнеться. 

- А хочеш, я тебе розвеселю? - пропоную раптово. 

- Давай, - усміхається Кирило. 

- Хвилинку повиси, тільки не клади слухавку! 

Пальці тремтять від хвилювання, я насилу потрапляю на потрібні кнопки. Піднявши майку, втягую живіт. Відкривши камеру на телефоні, фотографую себе. Виходить дуже навіть непогано для першого разу, видно груди і ключиці. Я нікому і ніколи не слала свої інтимні фотографії, але Кирилу не шкода. Для нього хочеться це робити. 

Швидко тисну «Відправити» і чекаю відповідну реакцію. 

- Охрініти, мала, - вимовляє Кирило через коротку паузу. 
- Подобається? 

- Ти ще питаєш? Хотів би торкнутися тебе.  

- Приїжджай... - прошу тихо. 

- Віто, трохи залишилося. Потерпи, гаразд? 

Куди мені подітися. Терплю щосили. Ось тільки не факт, що, побувши короткий час вдома, Кирило знову не відправиться у відрядження. Я ненавиджу його роботу всією душею. 

Ми багато говоримо. Вірніше, розповідаю більшою мірою я. Про те, як здавала контрольну по біоорганічній хімії та переплутала свій варіант і Машки. Добре, що вчасно схаменулася! Встигла вирішити, і навіть час залишився, тому і подрузі допомогла. Кирило мовчки слухає, потім м'яко перериває мене і повідомляє, що йому пора. Ми досить довго розмовляли, тому я нітрохи не засмучуюсь. Хіба зовсім небагато... Після того як кладу слухавку, засинаю швидко і солодко. І сниться мені він. Його руки на моєму тілі і губи на моїх губах. Так реалістично, що з дзвінком будильника не відразу хочеться відкривати очі. 



Ми з Машею зустрічаємося після обіду. У планах вибрати недороге плаття для першого побачення. Подруга не так давно познайомилася зі столичним хлопцем в одній соціальній мережі. Вони довго спілкувалися, перш ніж зважилися на зустріч. 

Обійшовши весь перший поверх, піднімаємося на другий. Дві години угрохали в порожнечу! Подрузі нічого не подобається, вона постійно кривить свій гарненький носик! А якщо подобається, то не підходить по фігурі. У Маші широкі стегна і вузька талія. Підібрати нестандартний розмір досить непросто. 

- Ну добре ж, Маш! - Вигукую я, коли подруга виходить з примірочної і крутиться навколо своєї осі. 

- Добре, але в стегнах тисне. 

- А те блакитне з перловими бусинами? Мені здалося, що тобі воно сподобалося! 

- Тобі здалося. 

Маша хмуриться, повертається в кабінку і знімає з себе сукню. Незважаючи на те, що три наряди вона так і не приміряла, спішно надягає джинси і чорний гольф, а потім направляється в зал. 

Я ледве встигаю перехопити її за зап'ястя. Уважно дивлюся в очі, намагаючись зрозуміти, що ж все-таки сталося? Ми нікуди не поспішаємо. Якщо треба буде, ще три години витратимо на пошуки того самого, ідеального.

- Маш, розкажи в чому справа? Ти ж була у захваті від блакитного плаття! 

- Все просто, Віт. У мене не вистачає на нього грошей. 

- Проблема тільки в цьому? - серйозно питаю я. - В цілому воно тобі підійшло? 

- Тільки в цьому. У мене на карті залишилося мало грошей - потрібно протягнути до кінця місяця, батьки не відправлять ні копійки більше. А тут ще й побачення це ... Простіше зовсім відмовитися. 

- Давай я куплю, Маш! 

- Ну вже ні! - хитає головою подруга. 

- Мені не обов'язково віддавати. Кирило давно розблокував карту, там багато грошей, - швидко вимовляю, щоб подруга не подумала, ніби ставить мене в незручне становище. 

- Віта, мені все одно не по собі. 

- Вважай, що це подарунок на День народження. 

- Але він у мене тільки в лютому! 

Я повертаюся в примірювальну, беру блакитне плаття, яке на подругу ідеально село, і несу його на касу. Маша біжить слідом і намагається відмовити. 

- Пробийте, будь ласка, - прошу у касира. 

- Не пробивайте! - заперечує подруга. 

- Не слухайте її, вона не в собі. 

Дівчина-касир міряє мене і Машу незадоволеним поглядом, підтискає губи і все ж пробиває покупку. 

- Зі знижкою шістсот гривень.

- Ну ось! Ще й знижка, Маш! - радію я, простягаючи карту. 

Покинувши магазин, я поспішаю перевести тему в інше русло, щоб не ставити подругу у незручне становище. Розумію, що їй ніяково. Прекрасно знаю, як це - коли не вистачає грошей на вподобані речі. У шкільні роки я носила той одяг, що віддавали сусіди і родичі. У кращому випадку їздила з мамою на ринок, де купувала не те, що красиво, а то, що практично і буде носитися не один рік.

- Віта... - тягне мене за руку Машка. 

Я розвертаюся і найменше очікую, що вона кинеться мене обнімати. Так приємно стає, навіть сльози на очі навертаються. Виявляється, я дуже тактильна людина і відсутність людського тепла вперше гостро відчула, коли Самсонов поїхав у відрядження. 

- Спасибі тобі, - шепоче подруга. - Ти найдобріша на всьому білому світі! Я іноді буваю нестерпною і буркотливою, але знай, що я дуже сильно ціную нашу з тобою дружбу. 

- Зовсім нема за що, Маш. У цій сукні ти просто зобов'язана підкорити свого хлопця з мережі. 

Після коротких одкровень ми займаємо столик у кав'ярні. Беремо гарячий шоколад і тістечка з заварним кремом. Настрій відмінний, хочеться посміхатися, радіти і жартувати. По-перше, тому що Машка мене похвалила, а по-друге, тому що до приїзду Кирила залишилися лічені дні. Хіба це не щастя? 

- Ти після сесії на батьківщину не збираєшся? - запитує Машка, з'їдаючи друге за рахунком тістечко. 

- Навряд чи. 

- Зовсім нікого в селищі не залишилося?