Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ловці думок, Любов Відута 📚 - Українською

Читати книгу - "Ловці думок, Любов Відута"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ловці думок" автора Любов Відута. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57
Перейти на сторінку:
самі собою. А відповіді на інші запитання з часом обов’язково віднайдуться. Ще стане зрозумілим, хто розповів Клізі про перстень, який отримав Чист, і про владу, яку він дає, і кому заважав Чист. Зміниться все. І колись, напевно, люди об’єднаються, щоб зрозуміти, що ж сталося з тими родинами із Чистового списку. І настане новий день, і буде боротьба, і з’являться інші світлі мрії й сподівання. Із ловецької школи вийдуть нові ловці думок, а юні укладачі угод вивчатимуть пов’язане із сім’єю Арніки й Чиста та вигадуватимуть закони, за якими такого більше не станеться. Спливе час, і все зміниться. Усе минеться, але залишаться відчуття, які сьогодні об’єднали обидві школи. Нехай «об’єднали» не зовсім точне слово, але в тому, що зблизили, ніхто не сумнівається. Час неквапно плине в шкільній ловецькій їдальні й трохи сповільнюється, щоб дати можливість насолодитися цією історичною миттю.

Так, на перший погляд, це звичайна дружня гостина. А чому не назвати б її історичною? Усе, що ми робимо зараз, для наступної миті — уже історія. Зараз Ештон захоплено дивиться на Арніку. І її погляд у відповідь такий теплий і загадковий, як молочний туман, крізь який він летів у кулі. Вони обоє ще не знають, що принесе їм завтрашній день. І, здається, тільки вони ще не усвідомили того, що помітили всі присутні. Примостившись у кутку, курить свою люльку Дервіш, ховаючи задоволену усмішку у вусах. Дік про щось сперечається з директором ловецької школи. Не сплять допитливі юні ловці — вигадують, як довідатися, про що точиться розмова й чому це довкола одного з корпусів школи поставлено такий потужний захист? Правитель ще в дорозі до загадкової Офіри й мрійливо снить безмежною владою, яку може дати це місто. Вогнекрил поруч зі своїми друзями радіє, що вони живі. І хай поки що таємницею для всіх залишається те, як їм вдалося вижити, вони таки живі. Світ задоволений.

А Палацове місто ярмаркує. Воно завжди манитиме до себе тих, хто ще в ньому не був. Люди, як і досі, щодня віддаватимуть йому з емоціями часточки своїх душ, і вони, ті часточки, залишаться в ньому назавжди. Величні вежі незмінно вбиратимуть мікрокульки й щовечора розсіюватимуть їх, щоб наступний день був ще світліший. Як і дотепер, знавці ловецьких таємниць і самі ловці користуватимуться переходами й подорожуватимуть світами. І, можливо, Ештону вдасться відшукати в тих світах своїх батьків і сестру. Усе можливо.

Юнака раптом огорнула хвиля теплих дитячих спогадів. Пригадалася давня легенда, яку він у дитинстві чув від мами й пам’ятав навіть тоді, коли не міг нічого пригадати про себе.

Легенда

Ештонової мами

«У нічному небі ясніє молодий місяць, а Чумацьким Шляхом їдуть вози, наповнені непростою сіллю — сіллю життя. Скільки вони отак їдуть, ніхто не знає. Подейкують, що по ту сіль виїжджають замолоду, везуть її все життя, аж до старості. І начебто сидить на одному з тих возів старенький діло. З-поза білих хмар його не видно, бо одягнений він у білу сорочку, білими нитками вишиту, у білі штани, широким поясом підперезані. Навіть бриль у того діда теж білий. Та й сам такий, що й борода, і вуса в нього — як молоко. Їде він удень, їде вночі, не спиняється ніколи. А ще про нього чувати, що він знає-відає геть про все на світі, бо ж не просту сіль везе. Слідкує він за тією сіллю дуже, бо важливо, щоб ані грама не розсипалось із жодного воза. А що шлях рівний, хоч неблизький, то час від часу дідові хочеться трохи подрімати, особливо коли сутеніє й настає ніч. І кажуть люди, що саме тоді найчастіше трапляється так, що віз підстрибує на небесній бруківці, і трохи солі висипається. Тоді кожна її дрібка довго летить донизу й вибирає, у чию долоню втрапити, кому присмачити життя. Люди сплять, бо ж ніч! І їм навіть невтямки, які баталії розпалюються в небі навколо тих дрібок солі із Чумацького Шляху! Ніч — саме час для невидимих сил. Ото вже боротьба йде! Літають і темнокрилі, і світлокрилі. Вітри здіймаються такі, що ані землі, ані неба не видно. Саме тоді й бурі бувають, і моря штормлять… Кажуть старі люди, що в такі ночі зорі з небес сиплються додолу. Отак… А взяти ту дрібку солі в руки ні світлокрилі, ні темнокрилі не можуть, щоб не зостатися без крил. Бо якби хто з них торкнувся дрібки, то літати б уже не зміг. Тоді долітають вони до землі й назавжди крил позбуваються, людьми стають. Темнокрилі — темними, злими, а світлокрилі — ясними й добрими. За кожну дрібочку точиться боротьба, бо якщо сіль долетить до землі і втрапить до доброї людини — добра побільшає, ані — то… Самі знаєте. Буває, так захопляться темнокрилі, щоб дрібка до доброї людини не втрапила, що аж забудуться й схоплять її, аби тільки добра на землі не побільшало. Тоді на одного темнокрилого в небі стає менше, а на землі з’являється один недобрий чоловік. А буває, що світлокрилий розуміє, скільки лиха вчинить недобра людина, якщо хоч дрібка солі попаде до неї, і так вболіває за світ, що навіть готовий крил позбутися. І тоді все навпаки — світлокрилий, що вберіг дрібку, залишається без крил. Тоді на землі на одного доброго мудреця більше стає. І знає він те, чого інші знати не можуть, і бачить те, що для інших невидиме. До таких людей треба прислухатися, їхні поради до добрих діл ведуть. А темних, злих треба оминати десятою дорогою, бо, хоч вони теж багато всього знають, та не до добра їхні знання. Отак-то… А дідо на возі прокидається від дрімоти й знову пильнує чарівну сіль. Та й Чумацьким Шляхом ще хтозна-скільки їхатиме. Але що ніхто того діда не бачив, а тільки про нього чув, то ніхто достеменно не знає, чи то він один возам раду дає, чи то має компанію таких, як і сам, статечних дідів — по одному на кожному возі…»

— Гарна легенда, — похвалив Дервіш.

Арніка й Ештон ледь чутно мрійливо зітхнули.

Тиша… Дрімає час. І, можливо, саме тієї дрімливої миті хтось у легендарній Офірі, зважаючи на вчинки людей, будує щодо цього світу нові плани. У небі молодий місяць. Саме час для змін.

Примітки

1

О tempora, о mores! (латин.) — о часи, о звичаї!

1 ... 56 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловці думок, Любов Відута», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ловці думок, Любов Відута"