Читати книгу - "Подорожі душі, Ньютон Майкл"

Окрім випадку залишення тіла в останній момент смерті, душа може також виходити з тіла і повертатися під час сну, глибокої медитації чи під наркозом під час операції. Вона буває довше відсутня у тілі у випадках серйозних пошкоджень мозку або коли людина перебуває у комі.

Суб'єкт 29 продовжує описувати красу з'єднання душі з новою людською істотою. Цей процес поєднання розумної життєвої сили з тілом перед народженням стане завершальною ланкою повного циклу, що розпочався для читача зі сцени фізичної смерті, описаної у Випадку 1.

Д-р Н.: Ну, я радий, що Ви прибули цілою та неушкодженою у своє нове тіло. Скажіть, який вік дитини?

СУБ'ЄКТ: Минуло п'ять місяців (після зачаття).

Д-р Н.: Ви завжди входите у тіло дитини на такій стадії його розвитку?

СУБ'ЄКТ: У моїх життях... я приходила у різні моменти... все залежить від конкретної дитини, матері та майбутнього життя.

Д-р Н.: Як душа, чи відчуваєте Ви стрес, якщо з якоїсь причини стався викидень або був зроблений аборт?

СУБ'ЄКТ: Ми заздалегідь знаємо, чи пройде дитина повний цикл розвитку чи ні. Народження, що не відбулося, не виявляється для нас несподіванкою. Ми можемо бути поблизу просто щоб заспокоїти дитину.

Д-р Н.: Якщо дитина не минає належного терміну, чи не порушується при цьому завдання Вашого життя як душі?

СУБ'ЄКТ: Ні, у цьому випадку і не могло бути завдання повного життя.

Д-р Н.: Можливо деякі абортовані діти взагалі не мають душі?

СУБ'ЄКТ: Це залежить від рівня розвитку. Ті, які помирають дуже рано, часто потребують нас.

Примітка: Ця проблема викликала у далекому минулому такі ж гарячі дебати, як і сьогодні. У тринадцятому столітті християнська церква у зв'язку з абортами вважала за необхідне видати директиви щодо існування душі. Св. Хома Аквінський та інші середньовічні теологи довільно вирішили, що душа входить у ембріон на сороковий день після зачаття.

Д-р Н.: Якщо дитина виношується повний термін, чи відомо Вам, як інші душі зазвичай поводяться з дитиною, з якою вони з'єднуються?

СУБ'ЄКТ: (легко) О, одні літають навколо більше, інші менше, виходячи і входячи в тіло дитини, яка ще не народилася, тому що їм нудно (постійно перебувати в тілі).

Д-р Н.: Що ви робите?

СУБ'ЄКТ: Я думаю, я займаю проміжне положення. Насправді, я не проводжу довгий час у тілі дитини, бо це може набриднути.

Д-р Н.: Добре, давайте розглянемо поточну ситуацію всередині Вашої матері, і нехай мине якийсь час. Що ви робите, коли ви не знаходитесь разом із дитиною?

СУБ'ЄКТ: (задоволена, сміється) Бажаєте знати правду? Я розповім вам. Я граюся! Це чудовий час, коли можна вийти і тинятися всюди без жодної справи... коли дитина в менш активному стані. Я бавлюся зі своїми друзями, які роблять те саме, що і я. Ми ганяємо навколо Землі, відвідуємо одне одного... і відвідуємо цікаві місця... де ми колись жили разом у минулих життях.

Д-р Н.: Чи не здається Вам і цим іншим душам, що, залишаючи ненароджену дитину на довгий час, ви уникаєте відповідальності за доручене вам завдання на Землі?

СУБ'ЄКТ: (виправдовуючись) Ой, годі Вам. Хто говорить про тривалу відсутність? Я так не роблю! Та й у будь-якому разі наші важкі завдання ще не розпочалися.

Д-р Н.: Коли Ви залишаєте на якийсь час дитину, в якому астральному плані відносно Землі Ви знаходитесь?

СУБ'ЄКТ: Ми все ж таки знаходимося на земному плані... і ми також намагаємося не відриватися дуже сильно. Ми здебільшого курсуємо по сусідству з дитиною. Я не хочу, щоб Ви подумали, ніби нам нічого робити з дітьми, що ще не народилися.

Д-р Н.:?

СУБ'ЄКТ: (продовжує) Я займаюся цим новим розумом, навіть не дивлячись на те, що він не зовсім готовий.

Д-р Н.: Давайте докладніше поговоримо про це. Коли Ваша душа входить у дитину, щоб залишитися з цим новим тілом на ціле життя, що вона робить?

СУБ'ЄКТ: (глибоко зітхає) Коли я з'єднуюсь з дитиною, необхідно синхронізувати мій розум з її мозком. Нам потрібно звикнути один до одного як до партнерів.

Д-р Н.: Саме про це мені розповідали й інші люди, але чи з'єднуєтеся ви одразу один до одним?

СУБ'ЄКТ: Ну... Я знаю дитину, але наче окремо. Я повільно починаю.

Д-р Н.: Добре, може, поясніть, що Ви робите з розумом дитини?

Суб'єкт: Це тонка справа і тут поспішати не можна. Я починаю з легкої перевірки... перевіряю зв'язки... недоліки... один розум не нагадує інший.

Д-р Н.: Чи виникає у дитині якесь напруження по відношенню до вас?

СУБ'ЄКТ: (м'яко) Ой... є невеликий опір на самому початку... не повне прийняття, коли я "промацую" канали... це зазвичай так і буває... доти, доки ми не освоїмося (зупиняється на мить і тихо сміється). Я врізалася у себе!

Д-р Н.: Після того, як Ви з'єднуєтеся із розумом дитини, коли вона стає сприйнятливою до сили Вашої сутності як душі?

СУБ'ЄКТ: Мене непокоїть Ваше слово "сила". Ми ніколи не проявляємо силу, коли входимо в дитину, яка ще не народилася. Я дуже обережно "промацую" шляхи.

Д-р Н.: Чи багато життів у Вас зайняло, щоб навчитися "промацувати" людський мозок?

СУБ'ЄКТ: Ну... якийсь час... новим душам допомагають у цьому.

Д-р Н.: Оскільки Ви уявляєте чисту енергію, чи фіксуєте Ви електричні зв'язки мозку, такі як трансмітери, нервові клітини тощо?

СУБ'ЄКТ: (пауза) Ну, щось подібне до цього... але я нічого не порушую... коли з'ясовую зразки мозкових хвиль дитини.

Д-р Н.: Ви маєте на увазі схему регулювання думки в розумі?

СУБ'ЄКТ: Те, як ця особа передає сигнали. Її розумові здібності. Нема двох однакових дітей.

Д-р Н.: Будьте абсолютно відверті зі мною. Чи не бере ваша душа верх над цим розумом і чи не підкоряє його своїй волі?

СУБ'ЄКТ: Ви не розумієте. Це злиття. До мого прибуття там... порожнеча, яку я заповнюю, щоб зробити дитину цілісною.

Д-р Н.: Ви приносите інтелект?

СУБ'ЄКТ: Ми розширюємо те, що є.

Д-р Н.: Чи не могли б Ви більш конкретно розповісти про те, чим Ваша душа справді забезпечує людське тіло?

СУБ'ЄКТ: Ми приносимо... розуміння речей... визнання істинності того, що бачить мозок.

Д-р Н.: Як ви вважаєте, ця дитина здатна подумати, що в її розумі з'явилося якась чуже істота?

СУБ'ЄКТ: Ні, тому ми і поєднуємося із не зовсім розвиненим розумом. Дитина визнає в мені друга... близнюка... який буде частиною його. Дитина ніби чекає на мою парафію.

Д-р Н.: Ви думаєте, що вища сила готує дитину до вашого приходу?

СУБ'ЄКТ: Я не знаю — можливо, і так.

Д-р Н.: Чи завершується Ваша робота зі з'єднання із дитиною ще до її народження?

СУБ'ЄКТ: Не зовсім, але під час народження ми починаємо доповнювати одне одного.

Д-р Н.: Отже процес об'єднання займає якийсь час?

СУБ'ЄКТ: Звичайно, поки ми пристосуємося один до одного і, як я говорила Вам, іноді я покидаю ще не народжену дитину.

Д-р Н.: Але як з тими душами, які приєднуються до дітей в останню мить перед народженням?

СУБ'ЄКТ: Гм! Це їхній стиль — не мій. Їм доводиться розпочинати свою роботу у колисці.

Д-р Н.: На якому етапі розвитку тіла Ваша душа більше не залишає дитину

СУБ'ЄКТ: Приблизно п'ять чи шість років. Зазвичай ми приходимо у повну бойову готовність, коли дитина починає ходити до школи. Дітей молодше за цей вік можна надавати самих собі.

Д-р Н.: Хіба це не ваш обов'язок завжди перебувати у вашому тілі?

СУБ'ЄКТ: Якщо виникають якісь фізичні проблеми — я відразу опиняюся всередині тіла.

Д-р Н.: Як Ви можете дізнатися про це, якщо Ви бавитесь десь з іншими душами?

СУБ'ЄКТ: Кожен мозок має свій зразок хвилі — це як відбитки пальців. Ми миттєво дізнаємося, якщо доручена нам дитина відчуває занепокоєння.

Д-р Н.: Отже, Ви спостерігаєте за дорученою Вам дитиною весь час — як зсередини, так і ззовні — на ранніх стадіях розвитку?

СУБ'ЄКТ: (з гордістю) Так, і я спостерігаю за батьками. Вони можуть сперечатися і сваритися поруч із дитиною, що створює неспокійні вібрації.

Д-р Н.: Якщо це відбувається, що Ви як душа робите?

СУБ'ЄКТ: Заспокоюю дитину як можу. Звертаюся до батьків через дитину, щоби заспокоїти їх.

Д-р Н.: Наведіть приклад того, як Ви можете звернутися до Ваших батьків.

СУБ'ЄКТ: О, змушую дитину сміятися перед ними і чіпати своїми ручками їх обличчя. Такі речі викликають у батьків ще більшу любов до дитини.

Д-р Н.: Ви можете як душа контролювати рухову активність дитини?

СУБ'ЄКТ: Я... є я. Я можу трохи підштовхнути щось у тій частині мозку, яка контролює рухи. Я можу також іноді полоскотати внутрішній відросток плечової кістки дитини... Я роблю все, що може внести гармонію в пропоновану мені сім'ю.

Д-р Н.: Розкажіть мені, на що це схоже, коли перебуваєш в утробі матері.

СУБ'ЄКТ: Мені подобається тепле, приємне почуття любові. Здебільшого, там любов... іноді стрес. У будь-якому випадку, я використовую цей час, щоб поміркувати і прикинути, що мені робити після народження. Я думаю про свої минулі життя та втрачені можливості в інших тілах, і це стимулює мене.

Д-р Н.: І Ваші спогади про всі Ваші минулі життя та життя у духовному світі не блоковані амнезією?

СУБ'ЄКТ: Це починається після народження.

Д-р Н.: Коли дитина народжується, чи є у неї якісь свідомі думки щодо того, ким є її душа і які причини її з'єднання з нею?

СУБ'ЄКТ: (пауза) Розум дитини настільки нерозвинений, що вона не обмірковує цю інформацію. У нього є фрагменти цього знання для заспокоєння, а потім і вони забуваються. У момент нашої розмови ця інформація закрита глибоко всередині мене, і так воно й має бути.

Д-р Н.: Отже, чи бувають у Вас як у дитини, що народилася, швидкоплинні спогади про інші життя?

СУБ'ЄКТ: Так... наші фантазії... те, як ми граємо... вигадуємо історії... маємо уявних друзів, які реальні... але це йде. У перші роки життя діти знають більше, ніж це здається дорослим.

Д-р Н.: Добре, Ви ось-ось народитеся. Розкажіть мені, що ви робите.

СУБ'ЄКТ: Я слухаю музику.

Д-р Н.: Яку музику?

СУБ'ЄКТ: Я слухаю платівку, яку поставив мій батько — це його дуже розслаблює та допомагає думати; я трохи турбуюся за нього...

Д-р Н.: Чому?

СУБ'ЄКТ: (хихикає) Він думає, що хоче хлопчика, але я швидко зміню його очікування!

Д-р Н.: Отже, це для Вас продуктивний час?

СУБ'ЄКТ: (з рішучістю) Так, я думаю про наближення моменту народження, коли я вступлю у світ як людина і зроблю цей перший вдих.