Читати книгу - "Вітчим для падчерки, Віта Кросс"

Глава 34. Кевін
 

Але здаватися було зарано. Я звик робити справу так, щоб не мучитися потім тим, що не зробив всього необхідного для вирішення проблеми. І я її вирішу. Поки не знаю як, але докладу всіх можливих зусиль. Тепер у мене є крихітка Ель, і тільки тому варто вивернутися навиворіт.

 - Я почув тебе, - сказав сухо, а потім рушив до дверей, - відпочивай, я прийду завтра.

 - Їдь додому, нічого зі мною не трапитися.

 - Ні, я залишуся на час проведення операції. Справи компанії я веду прекрасно і на відстані, - відповідаю холодно, прекрасно розуміючи, що діда не залишу не дивлячись на всі його ультиматуми. Знаю, що і він хотів би, щоб поруч в такі хвилини була близька людина. Кожному потрібна підтримка.

Опускаю ручку і вже виходжу, як чую тихе:

 - Спасибі, онук.

Обертаюся і вичавлюю посмішку. Я люблю його, навіть якщо його методи дивні і дикі. Ця людина замінила мені батьків.

Еллі

 - Як дідусь? - я міцніше закуталася в шарф і затиснувши телефон плечем, перехопила пакет з продуктами.

Кевін дзвонив мені кожен день, хоча сьогодні тільки третій як він відсутній. Я була вдячна за те, що він тримає мене в курсі здоров'я його близької людини. Таким чином я відчувала себе нехай крихітної, але все таки частиною їх сім'ї. Хоч містер Мітчелл і не говорив нічого про те, як він себе почуває, але по стриманій натягнутості чоловічого голосу, я розуміла, що йому доводиться нелегко. Це й не дивно, якщо врахувати, що його виховував саме дідусь.

 - Сьогодні була операція. Минуло все, на щастя, успішно. Якщо не виникне непередбачених ситуацій, я повернуся через пару днів. Ти сама в порядку, Елізабет?

Мені здалося, чи Кевін сьогодні звучить трохи холодніше, ніж зазвичай?

 - Так, спасибі. Температури немає вже. Ось вибралася в центр купити трохи продуктів.

Правильно. Видужуй. Я наберу тебе завтра.

І скинув виклик. Я уткнулася нерозуміючим поглядом в згаслий смартфон. Ні, все-таки не здалося. Сухо, категорично, як з чужою людиною. На серці стало якось важко від незрозумілого передчуття. Може, я звичайно придумую, але жіноча інтуїція рідко підводить.

 Що могло трапитися за такий час? Він жалкує про те, що сказав мені перед від’їдом? Змінив плани? Стало зовсім не по собі від хвилювання.

 - Гей, Еллі, - позаду пролунав знайомий голос, змушуючи мене інстинктивно закотити очі.

Ну що знову йому потрібно? Що за набридлива настирливість? Обертаюся і ввічливо, але досить прохолодно посміхаюся Ноа. Звідки він тільки тут узявся?

 - Привіт, Ноа.

 - Привіт, крихітко, - хлопець за своїм звичаєм ігнорує моє прохолодне ставлення в свою сторону, - а я вийшов із супермаркету, дивлюся, а тут ти. Думаю підійду. Слухавки не хочешь брати. Двері теж не відкриваєш.

Ноа приходив за ці дні разів п'ять. Вперто дзвонив у двері, поки я прикидалася, що мене немає або я оглухла. Після того як поїхав містер Мітчелл, ми поговорили по телефону і я прямим текстом сказала, що будь-яка його спроба стати кимось більше, ніж просто другом не увінчається успіхом, але він як відданий фанат рок-зірки ніяк не хоче залишати мене в спокої. Чесно, краще б він не розлучався з Дженні. Я вже жалкую, що дозволила нам зблизитися.

 - Я хворіла, Ноа, - відповідаю, прямуючи в арку, яка веде до зупинки автобуса, - чула, що хтось приходив, але мені не хотілося спускатися з другого поверху. Температура була, слабкість, сам розумієш.

 - Ну так, - кивнувши, хлопець спрямовує погляд спочатку на мене, а потім для чогось дивиться на всі боки, - слухай, Ель, я пам'ятаю ти говорила, що ми можемо залишитися друзями, тільки я так не можу. Правда.

 - Ноа, ми ж все з'ясували, - роздратовано видихаю я.

 - Це ти з'ясувала, а я ні, - різко відповідає блондин, змушуючи на нього здивовано покоситися. Вперше він так грубий, - Я божеволію по тобі. З розуму зійшов, розумієш?

А потім відбувається те, чого я чекала найменше. Чоловіча рука раптом притискає мене до стіни прямо посеред темної арки, а Ноа навалюється на мене і впивається поцілунком. Я встигаю тільки скрикнути і упустити пакет. Паніка закипає в свідомості, поки міцна долоня з силою задирає мою спідницю.

 - Ель, я жити без тебе не хочу. Будь ласка, дай нам шанс.

Хриплий голос обдає моє вухо, поки він грубо задирає мою ногу. Господи! Серце починає битися дуже швидко від жаху.

 - Ноа, перестань, зупинись, - задихаючись, шиплю я, відчуваючи, як німіють ноги.  

Він наче з глузду з'їхав. Ніколи раніше не поводився так, неначе оскаженів. Завжди милий, привітний, сьогодні той Ноа, якого знає весь університет ніби перетворився на когось іншого. Людину, яка навіювала жах.

 - Не зупинюся, Ель. Я з тобою хочу бути, - слова вилітали з його рота, опадаючи на моїй шкірі крижаним осадом.

Боги, що робити? Я спробувала відштовхнути, ударити, але марно. Не знаю до чого б це дійшло, якби я його не вкусила. Так боляче, що відчула металевий присмак крові у роті. Зашипівши, хлопець різко відсторонився і схопився за губу.

 - Ти що робиш? - грубо запитав, поки я швидко обсмикувала спідницю і застібала розкриту їм в пориві божевілля куртку.

 - Це ти що робиш, псих зовсім? Не підходь до мене, або я в поліцію заявлю, - крикнула, а потім рвонула до виходу з нещасливої ​​арки.

Серце билося швидко і оглушливо. Дерев'яні ноги тремтіли, але вперто несли мене вперед, подалі від Ноа. Я обернулася через пару десятків метрів, але хлопця ззаду не виявилося. Тільки зайнявши місце в автобусі, змогла більш менш вирівняти дихання, а потім зателефонувала Тейт і сказала, що буду ночувати у неї. Додому повертатися було страшно. Не знаю, що на нього найшло, але однією залишатися не хотілося.

Далі ще одна глава, листайте, друзі.