Читати книгу - "Українське письменство"

Псевдонім — Данило Млака. Буковинець родом, священик — разом з братом своїм Григорієм (псевдонім: Наум Шрам) репрезентував ранній український рух у Буковині. Його байки — припадкові, як і в творчості Федьковича, друкувалися в «Дзвінку». Народився Воробкевич 5.V.1836, умер 19. IX. 1903 р. Поезії його вийшли 1900 р. під назвою «Над Прутом» з передмовою Івана Франка.

Михайло Петрович Старицький народився 1840 р. в поміщицькій сім’ї в с. Кліщинцях Золотоніського повіту на Полтавщині. Учився в Харківському університеті, а потім у Київському, куди перейшов разом зі своїм родичем і щирим приятелем композитором М. В. Лисенком. Друкуватися почав 1865 р. в галицькому журналі «Нива». Байки Крилова заходився перекладати ще в 60-х рр. («Гуси», «Наймит та хазяїн» друковані у «Ниві») і видав їх уперше 1874 р. поряд з «Казками Андерсена» та «Сербськими народними піснями та думами». То були перші здобутки перекладницької роботи Старицького, що потім спричинилася до його слави літературного новатора. В 80-х рр. Старицький віддався переважно театрові: один час мав у своїх руках театральну антрепризу і незмінно постачав репертуарний матеріал. Умер на хворобу серця 14. IV. 1904 р.

Література: автобіографічні статті в «Новій громаді» за 1906 р. та «Киев. стар.» за 1903. Біографія — Збірник «Корифеи украинской сцены». К., 1901. Літературні характеристики: 1) Іван Франко. Михайло Петрович Старицький. ЛНВ, 1902, V—VIII; 2) Ол. Пчілка. Пам’яті товариша. К. стар., 1904, V; 3) I. М. Стешенко. М. Старицький. ЛНВ, 1914, IV; 4) В. О’Коннор-Вілінська. Деякі риси в творчості Старицького. ЛНВ, 1914, IV; 5) В. Коряк. Етапи. Див.: Організація жовтневої літератури; 6) П. Рулін. М. Старицький та П. Куліш. Ж. й р. 1926, XII; 7) М. Зеров. Літературна позиція Старицького. Ж. й р., 1929, VI.

Тексти взято з доповненого видання: К., 1910, ст. 85+3 нен.

Франко Іван Якович, відомий повістяр і поет, учений і критик літературний, народився 3(15).VIII.1856 р. в сім’ї сільського коваля на галицькому Підгір’ї в с. Нагуєвичах Дрогобицького повіту. Учився в Дрогобицькій гімназії та Львівському університеті. Докторат слов’янської філології набув у Відні, як учень проф. Ватрослава Ягича. Спеціально працював у галузі давньої літератури (старохристиянський роман «Варлаам і Йоасаф», апокрифи, Іван Вишенський — от головніші предмети його студій). Для історії нового письменства найбільше прислужився прекрасною роботою «З останніх десятиліть XIX в.» (в ЛНВ та в книзі «Молода Україна», Львів, 1910). Байки в стислому розумінні слова в творчості Франка не знайти, але його поезія дуже часто тяжить до засобу алегорії, і притча — один із улюблених його жанрів. В збірці «З вершин і низин», що була першою великою книгою його поезій, знаходимо: «Гримить, благодатна пора наступає», «Човен», «Христос і хрест», «Ідеалісти» («Під пнем перегнилим, в болоті гнилому») — вірші, що їх можна розглядати як притчі. Притча про терен, біблейського походження, введена в поему «Мойсей», причому набула розшифрування новочасного. Особливо багато притчевого матеріалу вніс Франко в книгу «Мій Ізмарагд» (1898).

Умер 28.V.1916 р.

Верхратський Іван Григорович народився 1846 р. Природознавець з фаху, педагог за професією — відомий серією популярних статей та підручників. Науково працював найбільше над збиранням народної номенклатури з свого фаху. Цей інтерес спричинився і до діалектологічного вивчення західноукраїнських говірок, що зробило його ім’я відомим і в лінґвістиці. Як поет, виступив р. 1874-го збіркою «Калина» і р. 1876-го — збіркою «Байки, приказки і повісті» (рец.: «Друг», 1876, № 9). Переклав з чеської «Короледвірський рукопис» (Львів, 1879). Текст байки «Два приятелі» взято з «Дзвінка», 1893, ч. 23—24. Помер Верхратський 21. XI. 1919 р.

Під цим підписом з’явилося кілька байок в «Зорі» (1894) і «Дзвінку» (1898). Найцікавіша з них «Вовк та овеча рада», що має явно політичний сенс, натякаючи на спроби польсько-українських порозумінь.

Псевдонім Ольги Петрівни Косач. Народилася в м. Гадячі в дрібнодворянській сім’ї 17. VI. 1849 року (умерла 4. X. 1930). Училася в Києві під доглядом свого брата М. П. Драгоманова. Писати почала в 70-х рр. під впливом М. П. Старицького, як сама про те розповіла в статті «Пам’яті товариша» (К. ст., 1904, V). Після революції 1905 р. видавала в Полтаві часопис «Рідний край», який незабаром перенесла до Києва, і при ньому журнальчик для дітей «Молода Україна». В зв’язку з цією літературною роботою для дітей стоять і її байки, що з’явилися і окремою книжечкою: «Байки Олени Пчілки для сім’ї і школи». Тексти взято з другого видання, Катеринослав, 1918, вид. «Слово», стор. 32 (17 байок).

Миша-городянка й миша-хуторянка. Байка належить Езопові. Докладно розроблена у Лафонтена, з якого на українську мову її переклав Білецький-Носенко («Дві миші — одна міськая, а другая — хуторная»). Крім Лафонтена, обробляв цю байку ще Горацій в одній із своїх сатир, II, 6. На думку коментаторів, його опрацювання переважає своїм мистецтвом навіть Лафонтенове.