Читати книгу - "Неідеальна потраплянка, Ліра Куміра"

Храм. Наші дні. Христина
Імператор заніс меч над Ельдаром, а той лише заплющив очі. Він мав рятувати себе, а не мене! Адже моєму життю нічого не загрожувало. Але чоловік вирішив віддати своє життя за мою свободу. Чи був це рівноцінний обмін? Для нього – так. Для мене - ні. Але як йому зараз про це сказати, якщо я вже навіть не встигала зупинити те, що відбувалося?
- Нііі, - кричу і зриваюся до радника, накриваючи його собою.
Імператор помітив моє тіло у вигляді щита, але вже не встигав зупинити свій удар, лише спробував змінити траєкторію руху зброї. Але той все ж таки торкнувся мого обличчя, і мою праву щоку обпік справжнісінький вогонь. Прямо як уві сні. Я закричала, а імператор шоковано застиг, випустивши зброю з рук, і впав на коліна. Боляче. Як же мені боляче. Але не зараз, я себе пожалію трохи пізніше. Тепер треба рятувати Ельдара, інакше він помре від втрати крові.
Я відриваю шматок тканини від своєї сукні і притискаю її до кривавої рани на грудях радника. Заплющую очі, намагаючись відволіктися від власного болю, і спрямовую долоні до його рани. Моя магія тоненьким струменем почала текти до чоловіка, проникаючи в його поріз і загоюючи його. Сил чомусь було дуже мало, але рана потихеньку почала затягуватися. Про повне зцілення не могло бути й мови, але дихання радника вирівнюється, і він розплющує очі.
- Христино, ні! Що ти робиш? Достатньо, - коханий спробував прибрати мої руки від своєї рани і йому це все ж таки вдалося.

А побачивши поріз на моїй щоці, Ельдар відірвав ще шматок від моєї сукні і притиснув до рани. Другою рукою він легенько прийняв мене, притискаючи до себе і похитуючи, наче маленьку дитину.

Імператор з болем і гіркотою в очах спостерігав за нами, він підвівся з колін, взявши свій меч, і вставив його в піхви. Навіть кров не витер. Підійшов до нас і тихо промовив:
- Йдіть. Обоє. Не хочу вас бачити. Ельдаре, за заслуги перед імперією ти прощений за напад на імператора. З посади радника ти знімаєшся. Христино, за допомогу у відновленні Вічного лісу і за те, що мене зупинила, ти вільна, але в замку більше не можеш знаходитися.

Ми мовчки кивнули, приймаючи волю правителя, дякуючи йому кожен по-своєму. Свобода і життя – це найвищі блага. Тепер ми можемо піти. Уже біля самого виходу з храму я почула голос монарха:
- Я тільки одного ніяк не зрозумію: коли ви встигли так зблизитись? Невже це ваші спільні уроки? – я знизала плечима, не знаючи відповіді на це запитання. Мені здається, що ще у минулому житті. - От тільки ви одного не врахували: у вас не буде дітей. Ви так і залишитеся разом, але самотні всередині, – слова Іларія різали, немов метал.

Я здригнулася, настільки боляче мені було це чути. Невже це правда? Ельдар повернувся і спокійно промовив:
- На все воля Божа. Якщо нам дали шанс покохати один одного, то може й дитину подарують небеса? - Чоловік повернувся до мене, посміхаючись, і взяв за руку. Разом нам все під силу. Так ми і вийшли з храму, де нас зустрічали усміхнені воїни колишнього радника та похмура варта.
Нам навіть не дали часу зібрати речі, йшли ми спішно, у тому, у чому були. Коней купили вже у селі біля замку.

Додому. Тепер я розуміла значення цього слова. Я знайшла свій дім. А моє серце знайшло свою рідну душу. А що буде потім – час покаже. Не люблю загадувати наперед.

Доля ой як круто може змінитися.