Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"

Сергій кивнув і відчинив двері. Лера увійшла в палату і зупинилася перед високим лікарняним ліжком. В грудях занило так, наче хтось безжально стиснув серце крижаною рукою. Влад лежав на ліжку оповитий крапельницями та трубками, що під’єднувалися до встановленого навколо медичного обладнання. Лера підійшла ближче і схлипнула. Обличчя Влада, яке завжди сяяло посмішкою та життям зараз було рясно вкрите порізами та саднами. Його ліва рука та нога ховалися в гіпсі, а очі були міцно заплющені. Лера дивилася на Влада і тихо плакала, не в змозі приборкати відчай. А потім підійшла до ліжка і несміливо торкнулася правої руки Влада, яка була без гіпсу. Ще кілька годин тому ці руки лагідно пестили її, даруючи насолоду. А тепер Влад в реанімації, зі страшними травмами. І вона теж в цьому винна.

— Чому я не зупинила тебе? — прошепотіла Лера, ковтаючи сльози. — Я поруч, Владику. Повертайся до мене, будь ласка. Я кохаю тебе.