Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Моя, бо кохаю" автора Оксана Мрійченко. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 81
Перейти на сторінку:
Глава 20.

За вікном кружляли лапаті сніжинки і Лера спостерігала за їхнім мрійливим танцем у морозному повітрі. За календарем вже десять днів тривала весна, але зима не поспішала поступатися їй правами. На серці теж було зимно і холодно. Лера щоранку змушувала себе вставати з ліжка і щось робити. Проте душа неначе впала в кому, втративши інтерес до всього навколо. І думками Лера постійно була поруч з Владом. Минуло три тижні з тієї страшної ночі, яка вщент зламала її життя. Влада вже перевели з реанімації у звичайну палату, проте до тями він не приходив. Лера їздила до лікарні щодня. Завдяки батьку вона могла бачити Влада, але довго сидіти біля нього лікарі не дозволяли. А ще треба було уникати зустрічей з Ярославом і Христиною.

Навідуючись до Влада, Лера щоразу сподівалася, що він розплющить очі. Страшенно хотілося знову зустріти його теплий погляд. Лера сумувала за тією особливою посмішкою, яку Влад завжди дарував лише їй. І почувалася нестерпно самотньою без його затишних обіймів, в яких так звикла ховатися від усіх переживань. Бачити Влада прикутим до ліжка було боляче, але два дні тому Лера втратила навіть цю можливість. Бо Ярослав все ж таки забрав сина до своєї клініки, облаштувавши йому там повноцінну палату. Леру у клініку не пускали і вона вже третій день перебувала у стані повного відчаю.

Тишу квартири порушило бадьоре дзеленчання дверного дзвінка. Лера неохоче відійшла від вікна і попленталася в передпокій. Поглянувши у вічко, вона відчинила двері і впустила у квартиру Аню. Її світло-коричнева шапка і темний пуховик були рясно вкриті білими сніжинками.

— Привіт, — посміхнулася Аня, зустрівши її погляд. — Приймеш в гості?

— Привіт, Ань, — Лера замкнула двері зсередини і кивнула. — Звісно, проходь.

— Це тобі, — Аня протягнула подрузі невеликий пакет, який тримала в руках і почала розстібати свій пуховик. — Взяла у мами в кондитерській тістечок.

— Дякую, — Лера взяла пакет і рушила на кухню. — Зроблю нам чай.

— Твої не вдома?

— Тато на роботі. Мама в магазин пішла, — опинившись на кухні, Лера увімкнула електрочайник, дістала коробку з чаєм, заварник і чашки.

— Зрозуміло, — Аня теж зайшла на кухню, підкатала рукави свого теплого сірого светра і рушила до раковини мити руки. — Як ти, подруго?

— Жахливо, — Лера засипала в заварник сухі листочки чаю і зітхнула. — Третій день без Влада. Божеволію від хвилювання. Як він там?

— Його батьки не мають жодного права не пускати тебе, — вимивши руки, Аня витерла їх рушником і сіла за табуретку біля столу. — Це неподобство!

— Це їхня клініка, Ань. І там діють їхні правила.

— Вони не зможуть постійно тримати тебе на відстані. Влад отямиться і захоче тебе бачити.

— Лікар казав, що наслідки аварії можуть бути дуже серйозними, — Лера підхопила чайник, який вже закипів і залила окропом заварник. — Влад може залишитися прикутим до ліжка на все життя. І все через мене.

— Ох, лихо! Знову ти за своє? — Аня закотила очі. — Леро, немає в цій аварії твоєї вини! Менше слухай Ярослава. Це він змусив Влада їхати серед ночі.

— Постійно повертаюся думками в ту ніч, — Лера сіла на іншу табуретку. — Я відчувала, що Владу не можна їхати. Але не змогла його зупинити.

— Влад впертий. Якщо щось вирішив, то нікого не буде слухати.

— І навіщо я сказала йому про дідуся? Якби Влад не знав, він би не зірвався з сімейного свята. Не було б сварки з батьками і цієї аварії, — Лера тихо схлипнула. — Ми були такі щасливі попри всі труднощі. А я власними руками зруйнувала це щастя. Ненавиджу себе.

— Щось ти зовсім розклеїлась, — Аня зітхнула і підсунулась ближче до подруги, огорнувши її руки долонями. — Не можна впадати у відчай, Леро. 

— Коли я могла його бачити було легше. А тепер… Навіть це заборонено. Мені вже такі думки в голову лізуть. Раптом Влад мене забуде? Буває ж у людей амнезія після аварії.

— Ні. Влад до нестями кохає тебе. Такі почуття жодна амнезія не знищить.

— А Ярослав? Невідомо що він наговорить про мене Владу.

— Влад не ідіот. Він впевнений у твоїх почуттях і ніколи не повірить наклепу, — Аня трохи посміхнулася. — Не сумуй. У тебе ж день народження завтра.

— Справді? — Лера невесело усміхнулася, витираючи сльози. — Я й забула.

— Як можна забути? Не щодня виповнюється дев’ятнадцять!

— Зараз не до святкувань. Паршиво на душі. Нічого не хочу.

— А ми з Женькою все ж таки зайдемо тебе привітати, — виголосила Аня. — Добре, що завтра неділя. Треба терміново витягувати тебе з цієї депресії.

— Ти справжня подруга, Ань! — Лера посміхнулася. — Як у вас з Женькою?

— Він неймовірний, — Аня трохи почервоніла. — Здається у нас все серйозно.

— Я це сказала вже через два тижні після вашого знайомства, — Лера витерла сльози і підвелася з табуретки, підхопивши заварник. — Давай чай пити.

Десь у спальні озвався дзвоном телефон. Залишивши Аню на кухні, Лера рушила в кімнату і підхопила гаджет. Номер на екрані був незнайомим.

— Алло! — промовила дівчина, прийнявши виклик.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 57 58 59 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"