Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Правила гри. Частина перша 📚 - Українською

Читати книгу - "Правила гри. Частина перша"

269
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Правила гри. Частина перша" автора Володимир Арєнєв. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57
Перейти на сторінку:
лежав тихо, пригадуючи події багаторічної давності. Джулаха ж зовсім не було чути, наче він одразу вирушив у світ сновидінь. Гарний хлопець, витривалий, терплячий, хоч і химерний. Та зрештою, всі ми не без того…

Поснідавши, вони вирушили далі гірською стежиною в супроводі кількох ятру. Ха-Кинг обіцяв Обхадові, що їм приноситимуть на Коронованого їжу та повідомлятимуть новини. Сказав, і сам навідається до них. І добре. Можливо, я даремно вбачаю у кожному ятру своїх старих знайомих. А коли і так — то й що?..

Коронованого видно було навіть звідси. Високий бескид трохи нагадував загорнуту в плащ людину з короною, він упирався в самісіньке небо, притискаючи верхівкою до яскраво-блакитного полотнища кілька хмарок-роззяв. Під’їхавши ближче, подорожні розгледіли вузеньку стежину, що звивалася аж до верхівки.

— Коні пройдуть? — запитав тисячний у ватажка горців, такого ж худого, як і Ха-Кинг.

— Так, — кивнув ятру. — І травиця там гарна, соковита.

Біля підніжжя горці попрощалися з Обхадом та жерцем, вирушивши на південний бік Анг-Силіба, а мандрівники почали підйом. Ближче до вечора, вони вже стояли на зеленій чуприні Коронованого. За порадою Ха-Кинга, Обхад із Джулахом вирішили звести невеличкий курінь: було тепло, але нагорі гуляв вітер, і навіть зубці корони не захищали від нього, а від можливого дощу — поготів.

Коней стриножили. Обхад узявся за курінь, а жрець зібрав хмизу для нічного вогнища та приготував вечерю.

Коли все найнеобхідніше було зроблено, в ущелині панували сутінки. Почали співати цикади, зашурхали в траві всюдисущі миші; тихенько форкали коні, яким вперше за кілька останніх днів випала нагода як слід відпочити. Сонно тріскотів хмиз у ватрі, й життя знову дало послаблення, втягнуло пазурі й заховало ікла. Обхад не хотів загадувати, чи надовго: за останні роки він навчився цінувати такі хвилини — без них життя, навіть ризиковане, не було б повним.

— Кажуть, — зауважив він, дивлячись у ніч, — кажуть, Коронований стоїть тут не випадково. Ти чув цю байку?

Джулах підвів голову й сонно подивився на тисячного:

— Га? Що? Пробачте, я прослухав.

— Ти знаєш легенду про Коронованого? — повторив Обхад.

— Н-ні. Напевне, це якась місцева.

— Навряд, — ліниво протяг тисячний. — Я її чув у Гардгені… і потім ще кілька разів. Легенда стверджує, що Коронований це демон, якого Боги Ашедгуну перетворили на бескида. Він колись програв наймолодшому з них, Гравцю, у кості, й аби розплатитися, мусив оберігати вхід до країни — цю ущелину.

— А вежі навіщо? — запитав Джулах. — Їх, як розповідають, теж будували Боги.

— Коронований начебто віддає вежам свою силу… — тисячний замислився. — Не знаю, цього в легенді не було.

Жрець мовчав. Обхад вирішив, що той задрімав: після довгої дороги і роботи — не дивно. Нехай.

Тисячний підвівся й підійшов до зовнішніх зубців кам’яної корони, аби подивитися на вежі та ущелину. Але поглянувши вниз, він із тихим вигуком відсахнувся. Згорблена постать біля вогнища миттю підскочила:

— Що?

— Хуміни. Там, біля входу в ущелину. Здається, збираються розбити табір. Заходити, мабуть, будуть завтра.

Джулах наблизився до краю майданчика.

— Виходить, почалося, — констатував жрець.

— Почалося.

Він помовчав.

— Коли хочеш, йди відпочинь, я повартую в першу половину ночі. Все одно не засну.

Звичайно, Обхад брехав. Справжній воїн може заснути в будь-якій ситуації; коли ти в облозі або коли тримаєш облогу — все одно — час не вибирають. Він брехав. Просто хотів, аби помічник зараз пішов спати — тисячному треба було поміркувати на самоті.

Джулах слухняно попрямував до куреня, а Обхад так і залишився стояти, спостерігаючи за вогнями ворожого війська й не помічаючи, що нічний вітер розтріпує пасма сивого волосся.

Кінець першої книги з дилогії «Правила гри»

Примітки

1

Машикулі — спеціальні майданчики, обнесені зубчастим парапетом. Застосовувалися для захисту при облозі; з них можна було не тільки стріляти, але й лити розпечену смолу чи скидати на голови ворогів зазделегідь заготовлені камінні брили.

1 ... 56 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правила гри. Частина перша», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Правила гри. Частина перша"