Читати книгу - "Провісниця, Кетрін Огневич"

Отримавши послання від Азгіра, Фабіан одразу ж попрямував у вежу, де розташовувалося житло старого ельфа. Було навіть цікаво, чому той покликав хлопця поговорити про Кессі. Хоча саму дівчину він з якоїсь причини кликати не став.

Щойно Фабіан опинився біля дверей, як вони миттєво відчинилися, ніби запрошуючи його пройти всередину. Усередині було досить тепло, від чого склалося враження, нібито Азгір розпалив вогонь у каміні. І, як виявилося, хлопець мав рацію, варто було зайти в головну кімнату. Сам ельф стояв біля вікна і задумливо дивився вдалину. Він навіть не обернувся, коли Фабіан підійшов ближче.

— Радий, що ти прийшов так швидко, Фабіане. Прошу, сідай - розмова буде досить довгою.

— Ти бачив майбутнє? Щось із Кессі? — запитав хлопець, і тут же пошкодував про своє запитання. Зрештою, він не знав, про що саме піде мова.

— Не зовсім, але так, мова піде про неї. Не так давно Кессі була в Ейлін і та розповіла їй про її матір. Щойно ти повідомив мені про це, я одразу почав шукати її родовід. На столі ти знайдеш усе, що про неї відомо. Думаю, дівчина буде рада дізнатися хоч щось про себе...

— А її батько? Він начебто живий... Чи я помиляюся? Я точно пам'ятаю, що в палаці був хтось із прізвищем Тарріс. Ти знайшов його? — запитав Фабіан старого, однак відповіддю йому послужила тиша. Ельф довгий час мовчав, а потім нарешті обернувся. Варто було кинути один погляд на нього, як хлопець одразу зрозумів, що Азгір чимось засмучений. Він ще ніколи не бачив його таким...

— Я не знав.

— Про що? Про що ти не знав, Азгіре?

— Я не знав про неї. Я був важко поранений, а Лісія... Вона просто зникла - ніхто не міг її знайти, Фабіане.

— Зачекай, ти маєш на увазі...

— Я її батько, Фабіане. Я зрозумів це, щойно отримав лист від Лісії.

— Лист? Який лист? Коли? Кессі казала, що її мати загинула і...

— Так і є, Фабіане. Але якимось чином вона надіслала мені листа, використовуючи портальну магію та часове закляття. Я отримав його сьогодні... У ньому було сказано, що Кессі - моя донька. Лісія божеволіла від горя, коли покинула Лліріан. Їй було дуже боляче... Вона не знала, вижив я чи ні, але все одно надіслала листа. Але найгірше те, що вона знала про те, що помре. Вона знала, і нікому не сказала.

— Зачекай, я все одно не розумію. Як ти міг не знати про Кессі? Адже це ж має бути помітно, і... Ну, ти розумієш.

— Тоді я був на війні в Латарі, і був відсутній у Лліріані трохи менше року. Я не отримував від Лісії листів і не знав, що вона носить під серцем наше дитя. Йшла війна, і наше військо направили в Латар, щоб допомогти людям у боротьбі з вампірами. Якби я знав, то нізащо на світі не покинув би Лліріан. Коли я повернувся, наш будинок згорів. Я думав, вона загинула, Фабіане... Я думав, що Лісія, моя кохана, загинула. Тоді я ще не володів своїм даром ясновидіння повною мірою. Я не міг знати, що сталося або що буде в майбутньому. Лише через деякий час я навчився керувати своїми силами, але так і не дізнався, що сталося насправді.

— Виходить, ти батько Кессі?

— Я був таким дурнем! Я стільки всього не помічав... Те, як вони схожі, як вона поводиться. Вона дуже схожа на свою матір. Як я міг цього не помітити? — схлипнув ельф, і вперше Фабіан побачив сльози в його очах. Зробивши крок у його бік, хлопець обійняв старого, намагаючись хоч трохи підбадьорити його.

— Азгіре, ти маєш радіти. У тебе є дочка! Розумію, це дуже несподівано, але... Адже це така чудова новина! Ти маєш розповісти Кессі про те, хто ти і...

— Я не можу!

— Чому?

— У листі Лісія просила цього не робити. Вона сказала, що Кессі сама все зрозуміє, коли прийде час.

— Але це нечесно! Кессі має знати правду. Вона заслуговує знати, що ти - її батько!

— Я знаю. Але, бачиш, є те, чого ти не знаєш, Фабіане. Не знаєш того, що задумав твій батько.

— Мені начхати, ясно? Начхати на його плани, на все! Для мене важлива лише Кессі, і тільки... — Азгір одразу ж звернув свій погляд на Фабіана, а потім куточки його губ злегка здригнулися.

— Так ось у чому річ - ви пов'язані, чи не так?

— Я не... Ми не... — Фабіан одразу ж відпустив його, відходячи назад, пошкодувавши про свої слова. Це мало бути секретом, а він так легко його вибовкав. Хлопець боявся подивитися на старого, очікуючи побачити його гнів. Однак був здивований, коли все ж набрався сміливості, і помітив схвалення в його очах.

— Я не засуджую тебе, Фабіане. Вона - чудова дівчина, і ти гідний її. Я б не зміг уявити когось іще поруч із нею, крім тебе.

— Справді? — здивувався хлопець.

— Звісно. І все ж я непокоюся про те, що може статися. Ти повинен будь-якими способами відмовити Кессі йти завтра на бал. Гадаю, ти розумієш, чому.

— Так, і все одно не розумію, як із цим пов'язаний мій батько.

— Він щось знає про пророцтво Кессі, і чогось не договорює. Це пов’язано з другою частиною, яку він приховав від мене. І я думаю, що це щось погане, Фабіане. Боюся, що його наміри благими не будуть. Спробуй відмовити Кессі від походу на бал.

— Гаразд. Думаю, що впораюся. І все ж, Азгіре, я б радив поговорити з Кессі. Чим раніше, тим краще...