Читати книгу - "Королева Сонька, Ірина Звонок"

  Сонька розповіла тітці Уляні про випадкову зустріч з Ядвігою.

  Вони сиділи у Соньчиних покоях біля розчиненого настіж вікна. На столику стояв глечик з вином та медові пряники. Сонька пила лише воду. Вино призначалося для княгині Уляни. Вона ж їла і пряники, які з вражаючою швидкістю зникали у темній безодні її рота.  

  - Яка негідниця! Вона штовхнула тебе навмисно, – впевнено cказала тітка. – Ти повинна поскаржитися королю. Хай він покарає її.

  - Я не впевнена, – відповіла Сонька. – А скаржитися страшно. Ядвіга, перекрутить все так, що я ще й стану винною.

  - Вона може, – погодилася Вітовтиха. – Ще зовсім дитина, а вже така хитра! Знаєш, що я думаю? Ядвіга боїться, що ти народиш сина. І тоді вона вже не буде спадкоємицею корони. Тому вона й штовхнула тебе, щоб ти впала зі сходів і втратила дитину. Бережися королівни. Вона небезпечна!

  - Що ж мені робити?

  - Не хвилюйся, я буду супроводжувати тебе усюди, аж поки ти не народиш дитину. І хай королівна насмілиться пошкодити тобі!

  - Дякую, тітонько. Тільки ти й залишилася близ мене. Єдина, кому я можу довіряти, – зітхнула Сонька.

  Сестра Василинка була змушена покинути Краків. Її чоловік, князь Іван Більський, приїздив на коронування у делегації руських та литовських князів. А після свята забрав жінку подалі від спокус краківського двору. Мати з сестрою Манькою постійно проживала у Друцьку, у замку дядька Семена. Недавно від неї прийшов лист. Вона сповіщала, що до Маньки посватався син господаря Молдови.  

  - Не можу повірити, що Манька, яка була дівчинкою, коли я востаннє бачила її, стане володаркою цілої країни. Господарі у Молдові, це все одно що королі у інших країнах.

  - Так, – кивнула Вітовтиха. – А все завдяки твоєму шлюбу. Тепер усі хочуть породичатися з королем Польщі. Втім, що б там не казали, але жінки з роду Гольшанських заслуговують стати королевами.

  - Тільки шкода Василинку, – усміхнулася Сонька. – Вона теж могла б одружитися з королем, якби її не поспішили видати за князя Більського.

Вітовтиха захихотіла:

  - Уявляю, як вона зараз біситься! Найстарша, писана красуня, а королевами стали молодші сестри.

  - Така воля Божа, – ухильно сказала Сонька.

  - Чом би нам самим не домогти отій волі Божій? – мугикнула Вітовтиха. – Я б теж залюбки стала королевою.

  - Якої країни, тітонько? – здивувалася Сонька.

  - Чехії!

  - Як?!

  - Як дружина мого чоловіка, князя Вітовта. Зараз у Чехії йде війна. Ти щось чула про гуситів?

Сонька засоромилася:

  - Трохи чула. Але не розумію що до чого.

Тітка Уляна запила пряника вином і замахала руками як вітряк:

  - Я сама багато чого не знаю. Але князь Вітовт розповів мені. Жив у Чехії священник на ім’я Ян Гус. Проповідував він багато такого, що не подобалося папі та кардиналам. Я не знаю подробиць, лише одну: Гус навчав, що не тільки священники, а й прості прихожани мають право причащатися з чаші з кров’ю Христовою. За це його й поважали прості люди. Скінчилося усе тим, що Яна Гуса звинуватили у єресі. Його судили на Констанцькому соборі у присутності папи та короля Германії та Угорщини Сигізмунда.

  - Того, що був гостем на моєму коронуванні?

  - Його самого. Але він швидко забрався геть, бо у поганих стосунках з Ягайлом ще з часів Грюнвальдської битви. Якщо й приїхав, то лише для того щоб вибити з Ягайла гроші, обіцяні за те, щоб Сигізмунд перестав підтримувати Тевтонський орден. Та ще – домовитися, щоб Ягайло не ліз у чеські справи. Так ось: Сигізмунд пообіцяв Гусу захист, але пізніше відмовився від своїх слів. Гуса посадили у в’язницю і тримали на хлібі і воді. Даремно чеська шляхта благала про помилування Гуса. Навіть король Ягайло написав королю Сигізмунду листа, у якому просив відпустити священника, відомого чесністю та добрими справами. Але усе даремно. Яна Гуса спалили на вогнищі, як єретика, і попіл розвіяли над водами Рейну. Сталося це років вісім тому.

  - Дуже сумно, – зітхнула Сонька. – Але я не розумію, яким чином це може зробити дядька Вітовта королем Чехії?

  - А ось так! Чотири роки тому помер бездітний король Чехії Вацлав. Його спадкоємцем став молодший брат – наш знайомий Сигізмунд, який вже й без того був королем Германії та Угорщини. Германську корону він вкрав у брата Вацлава, підбуривши німецьких лицарів скинути його, а угорську отримав, бо одружився з тамтешньою королевою. Але чехи Сигізмунда не захотіли. Його ненавиділи через те, що він заманив Яна Гуса у пастку і зрадив. Уся країна, за невеликим вийнятком, вийшла проти Сигізмунда та німецьких лицарів, яких він приволік за собою у Чехію. Повстанці називали себе гуситами, послідовниками Яна Гуса. У Чехії почалася довга і кривава війна, яка й досі не скінчилася. І наш король Ягайло разом з князем Вітовтом вирішили стати на сторону гуситів. І не просто на словах, а надіслати чехам численне військо з польських та литовських лицарів. Зі свого боку гусити, як подяка за допомогу, пообіцяли обрати королем мого Вітовта! – гордовито завершила княгиня Уляна.

  - Тобто, князь Вітовт стане королем Чехії, коли переможе короля Сигізмунда? – перепитала Сонька.