Читати книгу - "Справа Сивого"

Але не лише ексцентричність та архітектурні досягнення створювали Хрінникову репутацію. В Українському домі, окрім магазинів та ресторанів, розташувався величезний сінематограф «Паласс», що дивував містян шедеврами новомодного мистецтва кіно. На третьому ж поверсі було виділене приміщення для товариства «Просвіта», що донедавна тинялося по хатах, неначе сільська покритка. А за стіною, у великій вітальні, господар влаштовував велелюдні прийняття для вишуканого українського товариства Катеринослава.

Біля ґанку зупинялися екіпажі, з яких виходили пани у добре припасованих сюртуках та пані у модних капелюшках. Дехто — наприклад, поет Трохим Романченко, що, як усі поети, завжди був без грошей, а чи вчитель гімназії Євген Вировий[122], що жив недалік, — приходили пішки. Вітальня наповнювалася гостями, які радо розкланювалися одне з одним і одразу без зайвих церемоній розходилися по гуртках, що спілкувалися на різні теми.

Дмитро Іванович Яворницький сьогодні з’явився не сам. Уперше за всю історію зустрічей катеринославської «Просвіти» його супроводжувала елегантна дама, і це одразу привернуло увагу товариства.

Сам Хрінников — невеличкий, худорлявий франт, рідке волосся на голові якого компенсувалося довжелезними козацькими вусами, — поспішив назустріч парі.

— Здоров був, шановний Дмитре Івановичу! Ану показуй, показуй скарб, який так довго ховав від товариства.

— Знайомтеся. Серафима Дмитрівна Бурякова. Моя наречена.

— Володимир Миколайович, — ґречно схилив голову Хрінников. — Дозвольте поцікавитися, шановна пані, яким таким ятером вам вдалося впіймати цю норовливу рибу?

Жінка усміхнулася.

— Це ще хто кого впіймав.

— Вона-вона, — перебив наречену історик. — Уявляєш, провела мені екскурсію моїм же музеєм! Я аж заслухався. І пропав козак!

— Насправді я учням екскурсію проводила, а Дмитро Іванович підслуховував.

Господар, що любив похвалитися не лише автомобілями та будинками, але й друзями, не оминув нагоди відрекомендувати новій гості видатних членів українського товариства Катеринослава. Він вказав на молодого ставного чоловіка, що на відміну від більшості присутніх чоловіків носив не довгі козацькі, а по-гусарському закручені вгору вуса.

— Знайомтеся, — сказав він. — Це Дмитро Дорошенко, історик та видавець.

— Нащадок славних козацьких гетьманів, — додав Яворницький. — Побачиш, із нього колись буде великий політик.

Дорошенко галантно вклонився дамі та по-дружньому привітався з Яворницьким.

— Ну а це, — повів далі Хрінников, — Микола Олексійович Богуславський. Наш кобзар. Щоправда, перебрався зараз на Кубань, але рідний дім, як бачите, не забуває.

Лисун, що розмовляв був із Дорошенком, приязно усміхнувся.

— Обидвох цих панів ти, Серафимо, знаєш поза очі, бо саме вони започаткували наші прекрасні «Дніпрові хвилі»[123] і навіть надрукували там мої скромні вірші, — уточнив Яворницький.

Обличчя жінки засвітилося.

— Дуже дякую вам. Ви навіть не уявляєте, який щасливий був Дмитро Іванович.

— Мали за честь, — нахилив голову Дорошенко.

— Ну а це, — завершив представлення господар, вказавши рукою на бороданя, третього з компанії, — Микола Стасюк. Майбутня зірка української політики.

— Судячи з того, що перебуваю під поліцейським наглядом, то вже теперішня, — іронічно посміхнувся той.

Гості перезирнулися. Після початку війни поліцейський нагляд уже не був предметом для жартів. Імперія знову взялася закручувати гайки.

Серафима Дмитрівна усміхнулася:

— Вибачте, що завадили вашій бесіді.

— Нічого важливого, — махнув рукою кобзар. — Обговорюємо політику.

Вусань Дорошенко скрушно похитав головою.

— Усе це добром не закінчиться.

— А що поганого ви бачите у смерті імперій? — запально вигукнув завзятий Стасюк, і на нього всі знову подивилися з докором. — Ну гаразд, у трансформації. Хіба трансформація держави не є доброю справою?

— Та я цілком за трансформацію, але мене турбує, чи готовий народ до нових випробувань? — попри молодий вік Дорошенко зовсім не поділяв радикальних ідей. — Ще й десяти років не минуло, як нам дозволили писати і друкувати українською, а вже знову забороняють. Ви самі займаєтеся кооперативним рухом і не можете не знати, наскільки низькою є сьогодні свідомість селян.

Хрінников схилився до гості:

— Поки серед чоловіків царює політика, я передам вас під опіку жіночої частини нашого товариства.

Серафима Дмитрівна перевела очі на чоловіка, увагу якого повністю поглинула суперечка, і кивнула.

— Українська автономія цілком обґрунтована економічно! — гарячкував Стасюк.

— А політично?

— Політично дозріє в ході історичного процесу.

— А якщо не дозріє?

Господар Українського дому відвів наречену Яворницького геть від політичних баталій і повернувся з новим гостем — худорлявим тридцятирічним чоловіком у круглих окулярах.

— Друзі, дозвольте вам відрекомендувати пана Мазепу. Ісаак Прохорович вивчав організацію сільського господарства в Австро-Угорщині, Данії, Німеччині, а тепер хоче застосувати отримані знання у нас на Катеринославщині.

— Чудово! — одразу напосівся на новоприбулого запальний Стасюк. — От скажіть нам як людина, яка знає закордонний досвід, чи здатна Україна прогодувати себе?

— Безперечно, — розвів руками той.

— От бачите! А чи можна навчити нашого селянина новим методам господарювання?

— Із цим складніше, — Мазепа дещо розгубився під таким напором.

— Ви до нас у справах? — м’яко втрутився Яворницький, щоб зупинити таким чином надмірний запал молодшого колеги.

— Мене запросили працювати до продовольчого комітету. Із фахової точки зору Катеринославщина виглядає дуже перспективною.

Тим часом жінки, які гуртувалися в іншому кінці вітальні, збуджено загомоніли. Причиною стала чотирирічна дочка Мазепи Галя що разом із мамою була відрекомендована товариству. Маленькі діти завжди викликають бурхливу реакцію жіночого товариства. Після виголошення достатньої кількості ахів та солодких слів господиня запропонувала віддати маленьку Галю під опіку своєї небоги, теж Галі, серйозної чотирнадцятирічної дівчини.

— Познайом її з дівчатками і займи якоюсь справою, — попрохала вона і, коли Галя-молодша, довірливо давши ручку, пішла за Галею-старшою[124], зауважила: — У сестри з чоловіком не склалося, то, поки батьки розбираються, я забрала дитину до себе. Вона добра дівчина. Вчиться малювати. І навіть вірші пише, щоправда підписує не батьковим прізвищем, а маминим. Мазуренко. А я не проти — це ж і моє дівоче прізвище. Ми Мазуренки.

З боку чоловічої компанії долинав запальний голос Стасюка:

— Але відповідь на це питання можна знайти тільки якщо все-таки почати вчити селян.

— Саме за це я і планую взятися, — спокійно парирував Мазепа.

Але увага присутніх перемістилася на цікавіший порівняно з політичною дискусією об’єкт — на порозі вітальні стояла справжня оперна зірка — Зінаїда Малютина.

Катеринославський соловей, золотий голос Півдня —