Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

- Не поспішай. Потрібна ще її згода, - гордо сказав Алекс.

- Поговори з нею про це, - незворушно знизав плечима Патрік. - Попроси її допомогти.

- Я не хочу завдавати їй зла. А після того, що ти розповів, тим більше. Як я житиму далі, якщо Ханни не стане?

- Воскресиш її. Ти ж некромант, Алексе. Вирвеш її душу із потойбіччя і помістиш назад у тіло.

- Чорт! Ти просто геній Патрік! І як я сам не здогадався до цього? Не дарма ти у нас найрозумніший, - засміявся Алекс.

Патрік посміхнувся і подивився у вікно:

- Прохід відкрився, - тихо промовив він. – Звідти можуть з'явитися гості. Світ перевертнів небезпечний.

– Вже заявились. Бачив учора вночі одного. Чесно, забув його ім'я, але він хотів напасти на Ханну, – Алекс теж підійшов до вікна.

Патрік обернувся до нього:

- Так ось чому Нейтон повернувся сам не свій. Мабуть, Ханна розповіла йому про перевертня.

- Що? Нейтон був вчора у Ханни? Що він там забув?

- Сказав, що Ханна забула в Ірен свою тачку. І він чемно вирішив допомогти – пригнав машину до них додому.

- Чого він хоче досягти? – обурено спитав Алекс. - Давай порозкидай своїми розумними мізками і дай мені правильну відповідь.

- Ти ж знаєш, він лише розважається і робить усе всім на зло, - знизав плечима той.

- Правильно, - погодився Алекс.

Обидва брати спрямували свої погляди у вікно, туди, де вдалині височіла величезна арка переходу в інший світ. Арка постійно переливалася і змінювалася, ніби дим від вогнища, що тліє (то переливи ставали чіткими, то навпаки ледве видимими).

- Мені треба поговорити з Ханною. Я маю все їй розповісти, а вона повинна обміркувати свою відповідь. Якщо погодиться, проведемо ритуал після випускного, коли зі школою буде покінчено, – рішуче заявив Алекс.

Ханна

Недільного ранку, я вирішила прогулятися. Погода, на мою думку, була чудовою. Вулиці потопали у густому тумані, завдяки чому огляд був невеликий. Мрячив дрібний дощ, осідаючи на моєму розпущеному волоссі крихітними намистинками.

Коли я вийшла з дому, Шон зі своїм батьком був біля машини. Залишивши сина самого, Рік пішов у будинок.

- Привіт, - підійшла я до Шона. – Кудись збираєтесь?

- Так. Їдемо до міста у справах. А ти?

– Вийшла на прогулянку.

- Хороша ідея. Я б із радістю склав тобі компанію, але не можу.

- Не турбуйся. Зараз мені потрібна самота, - я засунула руки в кишені куртки. - Гаразд, побачимося. Здрастуйте, Ріку! – привіталася я з містером Джонсоном, коли той вийшов із дому.

- Привіт, Ханно, - усміхнувся він.

- Побачимося, - Шон кивнув мені на прощання.

Безтурботно гуляючи туманними вулицями, я намагалася ні про що не думати, але думки самі лізли мені в голову. Мені треба знову налагодити контакт із Алексом. Навіщо моя гордість, що я намагаюся цим довести? Ще цей, Нейтон. Вони подобаються мені обидва, але я мушу вибрати одного.

Чи можу я покохати Алекса?

Я на мить зупинилася, вдивляючись в постать попереду. Туман приховував його, але було ясно, що то був чоловік. Він теж зупинився, після чого повільно рушив мені на зустріч і став за кілька кроків від мене. То був Алекс. Ми мовчки дивилися один на одного.

Його очі зараз були кольору грозового неба – такі ж темні. І ці очі гіпнотизували і манили мене. Якоїсь миті мене ніби обухом по голові угріли і я зрозуміла - я люблю Алекса Стоуна.

- Ти що мене переслідуєш? - порушила важке мовчання я.

- Хочу запитати про те саме, - спокійно відповів він.

- Мені що більше робити нема чого? Це ти з'являєшся в тих місцях, де я, - схрестила я похололі руки на грудях.

- Нам треба поговорити, - сказав він.

- Я люблю тебе, - слова самі вирвалися з мого рота, і я подумки накричала на себе.

- Мені треба... Стривай, що? – Алекс замовк, вдивляючись в мої очі.

– Що? - мій голос став зовсім тоненьким від сорому, і я вдала, що нічого такого не сказала. Я ніколи не освідчувалась хлопцю в коханні.

- Мені не почулося? Ти сказала…

- Так про що ти хотів поговорити? - швидко перебиваю його, намагаючись перескочити на іншу тему.

Алекс забарився.

- Я маю посвятити тебе у свої таємниці.

- Блиск. І скільки ж страшних таємниць ви приховуєте, пане Стоуне?

- Ханно! Я серйозно, а ти намагаєшся знущатися.

- Пробач, - здалася я. - У ніч суботи, я страшенно злякалася. У мене досі перед очима мерехтить той перевертень. Навіть уві сні наснився.

- Розумію. Тобі страшно, Ханно, але я тобі не ворог.

Я стомлено глянула на нього: