Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

- Надіюсь.

- Коли ти усвідомила, що любиш мене? - задав він питання.

- Неважливо. Головне, що люблю! Хіба цього мало? Ти сам просив мене, щоб я сказала тобі про це, коли подібне почуття охопить мене. Ось я й говорю!

- Ханно! – покликали мене.

Я обернулася і побачила до болю знайому машину.

- Батьку? Що ти тут робиш?

- Вирішили заглянути до вас у гості, - сказав батько, і заднє скло в машині опустилося. Мій брат Джеймс помахав мені рукою.

- Джеймсе! - зраділа я. Повернувшись до Алекса, я зніяковіла. - Вибач, давай поговоримо пізніше.

- Цілком згоден, - усміхнувся Алекс.

Підбігши до татового авто, я відчинила задні дверцята:

- Ану посунься ковбой, розсівся тут, - весело промовила я і мій брат розсміявся.

- Чому ти не попередив, що приїдеш, тату?

– Твоя мама була б проти. Та й ти, як я бачу не дуже мені рада, - відповів батько.

- Ну що ти. Я завжди тобі рада.

Батько глянув на мене в дзеркало заднього виду, але промовчав. Він чудово розумів, що я ненавиджу його через їхнє розлучення з мамою. Схоже, він кається.

Весь день я провела з татом та братом. Мама була явно не в захваті, коли побачила його на порозі нашого будинку, але дуже зраділа Джеймсу. Батько все говорив про свої досягнення в бізнесі, від чого мама періодично закочувала очі до стелі, а Джеймс розповів, що його прийняли до шкільної команди з бейсболу.

Після цього було барбекю. Батько завжди був у цьому найкращий. Стейки та смажені ковбаски були його стихією. А ще тато приготував спеціально для мене овочі на грилі. Треба ж, не забув, як я люблю засмажені помідори та цибулю. Навіть мама якось повеселішала. Підозрюю через те, що батько залишив нам кругленьку суму на особисті витрати.

Увечері вони поїхали назад у Бостон. І мене охопило почуття душевної порожнечі. Поки вони були тут, мені на мить здалося, що все як завжди, що не було ніякого розлучення і ми просто дружна весела родина, яка добре проводить сімейні вихідні.

Увечері я почула стукіт у вікно своєї кімнати. Що за жарти, моя кімната на другому поверсі! З побоюванням підкравшись до вікна, я зсунула стулку вгору і висунулась назовні. Господи, хоч би якийсь перевертень не відкусив мені голову. Але зовні нікого не було.

- Я позаду тебе.

Почувши голос за спиною, я підстрибнула і з усього маху вдарилася об верхню раму вікна. Протяжно завивши, схопилася за болюче місце і обернулася. На мене сміючись, дивився Алекс.

– Ти? Не можна було якось по-іншому увійти? - пробурчала, невдоволено дивлячись на коханого нахабника, що стояв посеред моєї кімнати. Алекс застрибнув на моє ліжко і я сіла поряд.

- Вибач. Не хотів тебе лякати.

- Я так і подумала.

– Я прийшов поговорити. Ця розмова дуже важлива для мене, а тепер слухай і не перебивай – почав Алекс і я кивнула.

- Тоді починай, я слухаю.

- Ти знаєш, що я вбивця. Але я не вибирав цей шлях. Я не хотів бути таким. Ніхто з моєї родини не хотів. Я був народжений у 1471 році. Тепер можеш уявити, скільки мені років. Мою сім'ю засудили до смерті через чаклунство. Мій батько перед стратою здійснив ритуал відродження. Це мало повернути нас до життя після смерті. Але коли ми повернулися, зрозуміли, що ритуал спрацював неправильно. Ми більше не були людьми, а стали живими мерцями. На нас пало прокляття.

- Але ти не виглядаєш як мертвий? - підняла я брови.

- Ти не дослухала мене, - труснув головою він. – І тепер, для того щоб зберегти свій людський вигляд, ми повинні щомісяця харчуватися людськими душами, шляхом їх поглинання. Ти вже бачила, як це робиться.

- Боже! - я притиснула долоню до рота. - І так весь час? Рік за роком і вік за віком? Страшно подумати скільки людей ви позбавили життя.

Алекс зніяковів.

- Тобі краще не знати. Я й сам уже збився з рахунку.

- Ти що ще й підрахунки жертв вів? – жахнулася я.

Алекс вдав, що не почув моїх слів.

- Але є один варіант, який допоможе нам подолати наше прокляття. І цей варіант ефективний повністю. Але… потрібна твоя згода, - він уважно подивився на мене.

- До чого тут я? Це не я проводила той ритуал, завдяки якому на вас пало прокляття! Що я можу зробити? - здивувалася я.

Алекс зам'явся. Видно було, що він бореться із самим собою, не знаючи, як невинно піднести мені правду.

- Відповідь прийшла до мого батька у баченні. Кохання – ось наше спасіння. Когось із нашої четвірки має покохати дівчина.

- Так ось чому ти просив сказати тобі, якщо я тебе полюблю?

- Так. Мій батько бачив тебе у видіннях. Він вважає, що ти врятуєш усіх нас. Коли ви купили у Рівервуді будинок, ми вже про вас все знали… Ти можеш зняти наше прокляття.

- Не можу повірити, що за такий величезний відрізок часу ніхто з вас не зустрів свого кохання, - я недовірливо підняла одну брову.