Читати книгу - "Під моїм (палким) наглядом, Ксандер Демір"

- Дем’яне? – знервовано перепитала вона, повільно повертаючись до мене. Її тіло ще більше напружилося, а погляд зустрівся з моїм, – Що ти тут робиш?

- Ти права! – різко сказав я. – Ти дійсно права, що я ненормальний, Лія. Я до біса стаю ненормальним, коли бачу тебе з іншими.

- Що?

- Не перебивай мене, - зробив ще один крок до неї. – Я божеволію, коли бачу з тобою інших чоловіків, які також, впевнений, відчувають до тебе те, що і я. І це змушує мене нервуватись. Дуже сильно. Я стаю ненормальним. Психом, який готовий вбити кожного, хто хоча б кине на тебе око. А про їхні думки я взагалі мовчу. Я думав, що впораюсь з цим, але ні.. Ти.. Ти повністю затьмарила усіх, увірвавшись у моє життя. І це дуже складно усвідомлювати, що.., - я нервово закусив губу, посміхаючись. - До біса слова!

Мої долоні хутко, проте ніжно, обійняли її обличчя, а губи одразу ж знайшли її. В цей момент я відпустив усе. Я дозволив собі відчути її губи на смак. Дозволив собі, стати щасливим бодай на хвилину свого життя, відійшовши від усіх своїх правил та принципів. Дозволив сказати про свої почуття.. Хоча... це було так не правильно.. Але до біса правильно для нас. Тепер вже я мало у цьому сумнівався, адже Лія відповіла на поцілунок, стискаючи своїми нігтями мені шию.

Її губи були такі ж само солодкі, як і вся вона. Тий самий персик, чи навіть трішки кокос, шоколад. Я мало міг розібратись у цьому. Я просто насолоджувався цим моментом, який може закінчитись у будь-яку хвилину, секунду.

Я ніби продовжував боятися, що це не реальне життя. Просто моя вигадка, чи сон. Можливо мене просто вже давно вбила блискавка, а це мій рай – вона. Але навіть, якщо і так, то я цьому шалено радий.

Я опустив свої руки на талію дівчини, притискаючи її якомога ближче до себе. Лія видала ледь почутий стогін, і мені ніби ще більше знесло дах. Мені не хотілось зупинятися цілувати її. Я взагалі не хотів зупинятись, хоч і не вистачало повітря. Дуже не вистачало.

- Дем’яне, я.. – Амелія трішки відсторонилась від мене, жадібно дихаючи.

- Пробач, - видав я, заплющивши очі. – Прошу пробач.

І як би мені не хотілось цього робити, але я відпустив її тіло та підняв руки догори, відійшовши назад.

- Я піддався бажанню, пробач.

- Ти вкотре просто зупиняєшся? – запитала вона, продовжуючи швидко дихати. – Хіба тобі не хочеться більшого?

Лія посміхнулась, роблячи крок до мене.

- Ти бісишся, коли інші уявляють мене з собою у ліжку, але ти ж сам також колись задумувався про це. Чи ні?

- Лія, ми і так перейшли усі норми, - прочистив горло. Її темні очі продовжувати тримати мої у своєму полоні.

- Не усі, Дем’яне. Утім, можемо й усі, - її пальці швидко знайшли ґудзики на моїй сорочці. – Ми можемо прокинутись завтра і забути про цю мить. Ніби нічого і не було.

- Ні, Лія, - я похитав головою. – Ні. Ми вже забудемо про те, що було тільки, що. Я твій охоронець.

- З шостої ранку по дванадцяту ночі.

- Так, а потім я твій сусід. І не більше, - я обережно опустив її руки зі свого тіла та розвернувся до дверей.

- Але ми вже більше, аніж просто сусіди, Дем’яне. Гарної ночі тобі, милий. Сподіваюсь, тобі присниться те, що могло б бути зараз.

Я посміхнувся, хитаючи головою, а потім швидко пішов до себе.