Читати книгу - "Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Треба поговорити, Фіре, — Феліція хотіла повідомити коханому про свій стан.
— Потім. Зараз потрібно терміново зняти з тебе мітку.
— А це не зашкодить Ейтні? — Феліція сумнівалася, чи це така вже хороша ідея. — Раптом Повелителі дізнаються, що ми їх прибрали і вб'ють її у відплату за наш вчинок?
— Я не хочу тобою ризикувати, Феліціє! — Фірніет помітно нервував. — Знаю, я роблю неправильно, але я зроблю все, щоб тебе врятувати. Мені начхати на інших! Хай пробачать мене Ейтна з Елсівет. Так, я не зможу дивитися в очі Елсівет, якщо пожертвую Ейтною заради твого порятунку, але я це переживу. А ось твою загибель не переживу. Я люблю тебе, Феліціє! — Фірніет на мить стиснув її в міцних обіймах, але відразу ж відпустив. — Я не дозволю тобі померти передчасно. Дай мені свою руку, я хочу прибрати цю гидоту.
Феліція слухняно простягла руку. Вона й сама не хотіла вмирати. Нехай її бажання було егоїстичним, але Феліція знала: Ейтна схвалила б її вчинок. Фірніет посадив Феліцію на стілець і поклав її руку на стіл, де вже були підготовлені різні предмети. Він активував кристали, запалив трави, малював над рукою Феліції руни, доки мітка її знову не засяяла на шкірі і, спалахнувши синім, не зникла, залишивши після себе лише легке печіння. Відразу після цього Фірніет провів такий самий ритуал зі своєю міткою.
— Тепер ми вільні, — нарешті Фірніет усміхнувся.
— Ми — так, — зітхнула Феліція і, вставши з-за столу, підійшла до книжкової шафи. — Інші — ні.
— Ми придумаємо, як їх врятувати, люба. До речі, про що ти хотіла поговорити? І що там за нюанс, про який говорила Фелла? Чому вона та Ейтна так наполегливо хотіли відправити тебе назад? І чому Повелителі не хотіли тебе відпускати?
Феліція повернулася спиною до Фірніета, вдаючи, що розглядає корінці книг. Вона не знала, як йому сказати правду. Вона розуміла, що Фірніет зрадіє звістці про її вагітність, але вона відчувала збентеження. Феліція не очікувала, що з нею це станеться так скоро. Феліція не готова була у 23 роки стати матір'ю. Втім, помирати вона у 23 теж не хотіла. Потрібно все сказати, як є, Фірніет старший за неї, розумніший, він з усім розбереться. Врятує і її, і всіх інших.
— Повелителі не хочуть довго чекати, поки можна буде витягнути сили з ще однієї людини, — Феліція почала здалеку. — Ти ж знаєш, що їм потрібні всі.
— Якої людини? Ми витягли сили з усіх Сетірамів, крім Ейтни. А з неї вони самі можуть здобути, коли захочуть. Вбивши, звісно, але для цього їм чекати не потрібно.
— Є ще одна людина… — Феліція провела рукою по корінцю важкої енциклопедії рослинності Велланії. — Точніше, буде…
— Феліціє! — Фірніет схопив її за руку, різко повернув до себе. У його погляді одночасно змішалася тривога, страх та надія. — Ти що?.. — Фірніет зрозумів усе, але був надто схвильований і розгублений, щоб вимовити це вголос. — Ти?..
— Так, Фірніете, я вагітна… — тихо зізналася Феліція, опустивши очі.
Фірніет притягнув її до своїх обіймів, стиснув так міцно, наче боявся, що навіть без мітки Повелителі заберуть у нього кохану. Феліція притулилася до його грудей, слухаючи, як шалено б'ється його серце.
— Фіре, мені страшно… — сльози потекли струмком із очей, залишаючись мокрими плямами на сорочці Фірніета.
— Я не віддам тебе їм, — його рука ковзнула до її живота. — Вас не віддам.
Вони довго стояли обійнявшись, нічого не говорили, тільки тихе цокання годинника і стукіт сердець порушував тишу. Нарешті Фірніет відсторонився і заглянув в очі Феліції, щасливо усміхаючись.
— Ти наповнила моє життя змістом, Феліціє, — сказав він, ніжно торкаючись її губ своїми. — Тільки навіщо ти пішла до Обителі? Навіщо так ризикувала?
— Я не знала… Ми так захопились усім цим, що я навіть нічого не зрозуміла… Я дізналася про дитину від Повелителя.
Феліція переказала Фірніету свою розмову з Повелителем, а також те, що побачила Ейтна. З кожним її словом він хмурився дедалі більше.
— Отже, що ми маємо: найімовірніше сили Повелителям віддавати не можна, але тоді загине Ейтна і ми не зможемо врятувати Ірфлу і забрати у світ живих Елів. Тобі взагалі не варто більше ходити в Обитель, тому що вдруге Повелителі тебе не відпустять.
— Але, Фіре, я їм потрібна…
— Жодних «але», Феліціє. Я сам з усім розберусь. У будь-якому разі нам потрібно дочекатися відповіді королеви. Ходімо спати, люба. Нам треба відпочити.
Забравшись під ковдру, Феліція зручно влаштувала голову на плечі Фірніета, сподіваючись скоріше заснути, але сон все не йшов. Занадто багато хвилювань за останні два дні.
— А що буде з нами? — запитала Феліція. Їй здавалося, що після повідомлення про вагітність, Фірніет просто зобов'язаний запропонувати одружитися.
— А хіба ми маємо якісь проблеми? — Фірніет поцілував її в лоба, ласкаво провів рукою по волоссю.
— Взагалі-то маємо. Я не впевнена, що готова до дитини.
— Я готовий, — запевнив її Фірніет. — Звичайно, було б краще, якби все сталося після того, як ми розберемося з Повелителями, але як вже вийшло. Зілля я не зможу тобі дати. Я не відмовлюся від нашої дитини. Все добре, Фел, я з тобою. Разом ми з усім впораємося, люба. Засинай.
Що ж, Феліція вже досить добре знала Фірніета: йому точно потрібен був час для наступного кроку. До того ж, зараз не час говорити про весілля, є серйозніші проблеми.
Вранці Феліцію розбудив запах трав'яного чаю. Розплющивши очі, вона виявила біля себе усміхненого Фірніета з листом у руці.
— Королева запрошує нас сьогодні до палацу. Прокидайся, Фел, снідаємо і йдемо.
Фірніет простяг їй чашку з чаєм і тарілку на якій лежав бутерброд із сиром та яйцем.
— Хочу каву… — Феліція невдоволено надулася.
— Каву тобі не можна, люба, — Фірніет поцілував її в лоба. — Доведеться пити чай.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій», після закриття браузера.