Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder 📚 - Українською

Читати книгу - "Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Громовиця в Порцеляновій Чашці" автора Olha Alder. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 77
Перейти на сторінку:

Лавінія коротко усміхнулася, зосередившись на словах леді Рози, переконуючись, що терміново треба відвідати вцілілих із "Китайського театру".

— Ви так і не спромоглися вдягти сукню з закритими плечима, — зауважив містер Едвард, зустрівши її дорогою до трапезної каюти.
— Але ж я в шарфі, — Лавінія підняла брови.
— Із шовку.
— Це гарно.
— Мені холодно на вас дивитися.
— На мені багато шарів одягу.
— І відкриті плечі.
— І липень.

Їхня тиха перепалка зайшла в глухий кут.

— Синій вам більше личить, — раптом сказав він.

Лавінія скрипнула зубами й відчинила двері. Йому нічого не подобається! Ні рожевий, ні білий, ні блакитний! Йому потрібен синій!

— Ви дуже красива! — раптом випалив Едвард, узявши її за зап’ястя. — Тому я боюся вас втратити...
Вона стиснула кулаки й губи, несучи за собою негативну енергію, увійшла до зали. Вона навіть не хвора, мабуть, просто щось невдало ковтнула, і якась крихта застрягла. А він!

— Не хвилюйтеся, — натягнуто усміхнулася Лавінія, — не переживете.
— Леді! — Едвард узяв її за руку не грубо, але впевнено, змушуючи знову повернутися до нього обличчям, а не кидати слова через плече. — Ви так легковажно граєте з моїми почуттями, що я готовий бути розтоптаним вашим каблуком, але в усього є межа. Припиніть крастися моїм серцем, тримаючи в руках ніж, — тихо вимагав він, обпалюючи своїм диханням шкіру Лавінії. У його блакитних очах вибухнула буря.

Вражена громом, вона м’яко відступила:

— Це вражає… — пробурмотіла вона. — Вам залишилося тільки схопити мене за горло і притиснути до стіни, — тихо сказала вона, не витримавши його погляду, що палав підводним вулканом сповненим розпеченою лавою.
— Що?
— Щоб довести свої почуття, по яких я крадусь із ножем.
— Не перекручуйте мої слова.

Лавінія м’яко повернула зап'ясток, визволяючи руку з його хватки.

— Будьте м’якшими зі мною. І тоді, — вона підняла брови, — я подумаю про це ретельніше.

Вечеря минула в напруженій і незручній атмосфері. Звісно, вони привернули до себе стільки уваги, скільки тільки могли.

— Вульгарно й нестерпно солодко, — виплюнула леді Брудберк. Щоправда, ця жінка завжди була вісницею негативної енергії.

Лавінія вийшла на палубу, щоб подихати свіжим повітрям, і розв’язала бант з шалику на шиї. Він душив її весь вечір. Або це робив погляд містера Ллевелліна.

— Ви знаєте, я зрозумів, чого бракує до цієї сукні, — він підійшов ближче і став поруч, тримаючись за поруччя, дивлячись на темну воду.
— І чого ж?
— Букета, — повторив він. — Букета з червоних квітів. Шкода, що тут, на дні, лише морські й слизькі рослини, та і їх не дістати.
— Чому ж ні? — усміхнулася Лавінія. — Стрибайте, — засміялася вона.

Едвард приклав кулак до губ, приховуючи усмішку.

— І не всі морські рослини слизькі. Наприклад, є чудові червоні анемони, у яких іноді ховаються маленькі риби-клоуни, — міркувала вона.
— Ви й це знаєте?
— Я ж травниця.
— Чому вас так наполегливо вчили? — зітхнув він. — Були б ви простішою, уже б стали моєю дружиною.
— А я не складна, просто мені подобається поглинати знання, — знизала плечима вона.
— Ви не складна? — здивувався він, піднімаючи брови. — Ви складніша за будь-яку роботу в моєму житті.
— Можливо, річ у тім, що в роботі завжди легше. Там можна вчепитися зубами, як гончак, і рвати, а у стосунках потрібен делікатний підхід.
— Ви знову цитуєте бульварні романи?
— Я іноді їх читаю, — Лавінія перевела погляд на море. Місяць піднявся на небі, слабо освітлюючи палубу крізь трохи хмари, що трохи відступилися. — Природа прекрасна, я б малювала.
— Так малюйте, — запропонував містер Едвард.
— Освітлення не те, — зітхнула вона. — Я ж уже казала, що не люблю відчувати голод, так? Це почуття дискомфорту й браку. Ось його я ненавиджу відчувати понад усе на світі. Зараз мені буде незручно, бо бракуватиме світла.
— Вам потримати лампу над папером?
— Це може тривати годинами.
— Зате вам буде зручно.

Лавінія усміхнулася:

— Повно вам. Не потрібно так заслужувати мою любов. Почуття жалю рано чи пізно, як стара кобила, впаде на землю і більше не підведеться. Що тоді робити візникові?
— Але я не жалію вас, — заперечив Едвард.
— Коли ви пропонуєте тримати мені лампу годинами, я жалію вас.

Едвард хмуро подивився на неї. Йому не треба було, щоб його жаліли. Особливо вона.

Лавінія знову потягнула за шарф:

— Краще допоможіть розв'язати, будь ласка...

Едвард потягнув за один бік, і шовк легко розв’язався, м'яко опустившись у його руки.

— Дякую, — Лавінія стягнула його з шиї й тільки зібралася накинути, як порив вітру підхопив тонку тканину, уносячи в море.
— Ні! — Вона кинулася до поруччя палуби й простягнула руку, намагаючись ухопити його.
— Ні! — крикнув Едвард, хапаючи її за талію, побачивши, як сильно вона перегнулася за борт. — Леді Фейрфекс, зупиніться!
— Але мій шалик...! — Її голос зірвався, поки вона дивилася, як у блідому світлі місяця той кружляє, повільно опускаючись на воду і пливучи, мов чужорідний лебідь.
— Ваше життя дорожче, ніж плавання з анемонами. Ви ж не хочете зараз зібрати букет швидше за очікування? — твердо спитав він, тримаючи її за талію.
— Ні, але він із Франції... — розчаровано пробурмотіла вона.
— Велика біда, — фиркнув Едвард. — Ми ж якраз туди й пливемо. Я куплю вам три таких. — пообіцяв він.
— А чому не десяток? — Лавінія перестала шкодувати про шарф і подивилася на містера Ллевелліна.
— А... — зніяковів він. — Ви ж знаєте моє фінансове становище... — замимрив Едвард.
— Ні. Ви мені не показували суму в банку, — вона залопотіла віями.
— А ви що, збираєтеся залишити мене без гроша? — Між його бровами пролягла зморшка.
— А ви що, думаєте, я низького статусу?
— Я віддам вам свій шарф.
— Він вовняний.
— Знаю-знаю, зараз липень і чотирнадцять шарів сукні, — він почухав брову. — Але це обійдеться мені дешевше, ніж десяток нових шовкових.
— Треба було вибирати лорда, — фиркнула Лавінія.
— Ваше серце затремтіло? — усміхнувся Едвард із надією, прикушуючи губу.

1 ... 56 57 58 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder"