Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

— Як тобі тренування з Ніком? Не рано?

— Не рано і мені подобається. Хоча я втомлююся, але це нормально! Я б точно так само втомлювалася, будучи і старшою. Адже тіло поступово звикає до навантажень.

Після вечері пішла на гойдалки. Обидва магістри й Алекс із друзями дивилися на мене, злегка бліднучи.

— Що з вами?

— Тебе не заколисує? Одразу після їжі таке витворяти? — запитав Ялін, тримаючись за живіт.

— Ні, і я не об'їдалася.

— Ми теж! — вигукнув Гор і втік кудись.

— Ліє, злізь, будь ласка, а то дорослим стає погано, — ласкаво попросив Алекс.

Я просто так злізти не змогла. Оскільки вже досить сильно розгойдалася, то зістрибнула з гойдалки і, зробивши сальто, приземлилася на землю.

— Залік, — буркнув ведмідь, — у мене шлунок такий самий кульбіт зробив. Ледве зміг утримати його в собі. Так-так, усі зацікавлені зібралися, Лішкорт, розповідай спочатку ти!

— Що тут говорити. Друга знайшов, встиг вчасно. Довше возився з тими, хто хотів його схилити до співпраці. Теос допоміг не вбити їх, а здати у відділок. Потім розкрив його схованку і реанімував. Він дуже здивувався, як я знайшов його і особливо про кодове слово. І ось мені цікаво, мала, звідки в мене будуть діти, якщо я вдівець?

— Ви що не знаєте, як діти робляться?

Ялін зайшовся сміхом, Алекс тихо пофиркував у мене за спиною, мабуть, сміявся.

— Від кого мила?

Очі спалахнули блакитним, побачила, як магістр познайомиться зі своєю майбутньою дружиною. Це буде дуже цікаво й епічно.

— Сподіваюся, ви нічого не бачили в моїй голові?

— Мала, я намагаюся в твою голову не заглядати вже давно. Сама розкажеш?

— Ні! Інакше буде нецікаво. Вам сподобається, потім будете дітям і онукам розповідати цю історію. Так навіщо мені сюрприз псувати. Ось уже доля влаштовує так, щоб люди точно не пропустили свого щастя.

Магістр дивився на мене серйозно, потім усміхнувся і кивнув.

— Добре кнопка, мовчи.

— Завтра по гриби підемо! — повідомила дорослим і, перетворившись, побігла до дерева кігті точити.

— За якими грибами?! — запитав здивовано Лішкорт.

— Ще нічого не знаю.

— Я теж, — відповів Алекс і теж обернувся, вальяжною ходою пішов до мене.

У двір вийшли мої брати з невеликим м'яким м'ячиком. Ялін побачивши це басовито розсміявся. Ронбер кинув у мій бік м'ячик і сказав друзям Алекса.

— Пограємо?

Я першою кинулася до м'яча і штовхнула його лапою Алексу. Він зупинив м'яч і здивовано понюхав його.

— Його не гризти й нюхати, а відбивати лапою, — пояснив Дерек. — раніше в домі так гралися, будинок ходив ходуном.

Друг штовхнув м'яч у мій бік і з цікавістю подивився на мене, а потім моїх братів. Спочатку ми, як завжди, вчотирьох носилися по двору, ганяючи м'яч. Потім долучилися друзі Алекса і мій друг сердечний був останнім.

— Може, з усім курсом таку розминку проведемо? — запропонував Лішкорт Яліну.

— Тоді потрібно організувати ще як у нормальному футболі, ворота. Інакше не має сенсу.

За годину прийшла мама, подивилася на котів, що носяться двором, і, уперши руки в боки, сказала суворо:

— Ліє, час спати!

Я виринула з натовпу і потрусила до неї. Вона присіла, погладила по голівці й показала на вхід у фортецю. Пішла з нею. Уранці дідусь підійшов до магістрів із пропозицією:

 — Як щодо того, щоб провести орієнтування на місцевості і заодно позбирати провіант?!

— Мала вже попередила, — відповів з посмішкою Ялін. — Хлопчаки в захваті. Тільки боюся, вони погано в грибах розуміються і принесуть усе, що хоч трохи схоже на гриби.

— Моя дружина підготувала дітям картинки з тим, що їстівне тут росте і що варто збирати. Я вам перекину на планшет, а ви розішліть своїм учням. І стежте за малою, вона добре знаходить грибні галявини. Але часом над уважністю треба працювати. Занадто захоплюється і пропускає дрібну нечисть занадто близько.